Post has attachment
За чисельними свідченнями тих подій відомо, що безпосередньо розстрілами в дубенській тюрмі керував начальник дубенського районного НКГБ Яков Давидович Винокур – такий собі низенький (1м 49 см) жидок з міста Кременця.Начальником адміністрації тюрми була товариш єврейка Рахіль Гейфер. https://www.youtube.com/watch?v=KWrvKbcA3sg2012 рік "З метою виховання у молоді поваги до подвигу" працівники Рівненські СБУ впорядкували радянський меморіал працівникам нквд, я кі в червні 1941-го року розстріляли в'язнів у Дубенській тюрмі, а потім потрапили у німецьку засідку.27 червня 1941 року, коли частину вбитих уже вивезли і поховали:
"Картина, яку побачили ті, хто зайшов у в'язничні каземати, була жахливою -- її неможливо описати словами. Всюди лежали розстріляні та знівечені багнетами тіла стариків, чоловіків, жінок та дівчат приблизно шістнадцятирічного віку. Всього виявлено більше ста тіл.
Деякі жінки, побачивши те, що сталося з їхніми родичами, билися від розпачу та жаху головою об стіни в'язниці. Через спеку у приміщеннях тюрми неймовірно смерділо. Тому німці віддали наказ, щоб тіла помордованих були поховані ще живими в'язнями, а в'язнична підлога, яка всюди була закривавлена, негайно помита..."
Документ містить інформацію про сліди катувань в'язнів. Були знайдені повністю здерта шкіра з руки та окремо чоловіча ступня з обідраною шкірою. Частина жінок була зґвалтована.Загалом за 1939—1941 pp. жертвами репресій — депортацій, ув'язнень, розстрілів — став чи не кожен десятий мешканець Західної України. В одній лише Галичин за підрахунками за той період населення зменшилося майже на 700 000 чол. Тільки за один рік до 90 000осіб було репресовано за політичними ознаками на Буковині та в Бессарабії.
1941 рік наступ німців більшовики мордують 24 тисячі людей Спочатку застосовували звичну для НКВД практику: індивідуально, у спецкамері, постріл у потилицю. Коли наближався фронт, а плани не було виконано — розстрілювали масово: зганяли в'язнів до камер підвалів та через дверцята для передачі їжі стріляли з автоматичної зброї. 1947 рік операція захід ОЧОЛЮЄ ЛАЗАР МЙСЕЄВИЧ Каганович за 2-3 ДНІ з нашого регіону виселили 76 192 особи.В Російській Федерації за зберігання чи розповсюдження книг про Голодомор 1932-33 рр., про архіви НКВД, про український визвольний рух та про український націоналізм можна отримати тюремний термін.
Інформацію про це можна знайти у Федеральному списку екстремістських матеріалівЄ свідчення про розстріли мобілізованих українців. Зокрема в замку м. Дубно.
Підрахунки депортованих, ув’язнених та вбитих мешканців Західної України виявили, що радянська влада репресувала у 3—4 рази більше людей, ніж гітлерівці, причому на території, удвічі меншій, ніж зона німецької окупації. 
Через 3 дні, а саме 28 червня, на ім’я наркома внутрішніх справ УРСР Сергієнка з Острога надійшов рапорт працівника тюремного відділу НКВС Бевзюка, який спеціяльно був відряджений на Рівненщину для виконання вказівки Берії. Бевзюк інформував, що 77 політв’язнів острозької в’язниці розстріляні, їхні тру-I пи закопані.25 Доля в’язнів рівненських тюрем досі не з’ясована. Заслуговує на увагу доповідна записка начальника дубнівсь-кої тюрми на ім’я свого керівництва в Києві. Датована вона також 28 червня. Зазначимо, що тут на початок війни перебувало серед інших 320 політв’язнів. “Ввиду скоропостижной обстановки для принятия мер заключенньїм, я связался по телефону сзам. нач. Ровенского облуправления НКВД Климовьім, которьій в зто время находился в обкоме партии. Тов. Климов дал указание по телефону контингент ЗКЗК уничтожить. В 22 часа я приступил к вьіполнению зтого распоряжения, но т. к. противник уже занял станцию Дубно и продолжал наступать на город, я не смог уничтожить всех ЗКЗК. В камерах осталось закрытыми примерно 60-70 чел.”
Мешканка Дубна Ілларія Левинська у 1941 році була ще школяркою. Вона добре запам’ятала ту страшну ніч з 24 на 25 червня, коли дубенська в’язниця здригалася від людських криків і пострілів.
„...Вже кати повтікали. Вже їх не було. І тоді дитяча допитливість привела мене туди. Я побачила багато поранених. Інших забирали і везли у куток вулиці Садової – там мешкав чех на прізвище Вентура, і туди збирали поранених. Викопали люди довгу могилу, і в тій могилі поховали всіх розстріляних. Прийшов священик Янчевський, відслужив панахиду, поставили хрест...”
За чисельними свідченнями тих подій відомо, що безпосередньо розстрілами в дубенській тюрмі керував начальник дубенського районного НКГБ Яков Давидович Винокур – такий собі низенький (1м 49 см) жидок з міста Кременця. Після того, як Винокур дав розпорядження провести розстріл у в”язниці, він приїхав до Свято-Миколаївського монастиря. Забіг у храм зі зброєю. Ченці, побачивши його, попадали на долівку. Винокур пробігся по спинах ченців, та щось завадило йому вчинити над ними самосуд. Тим часом крові в тюремних камерах назбиралося стільки, що вона переливалася через пороги дверей..1941, червень.
Документ, підготовлений німецькою оперативною групою Einsatzgruppen для забезпечення поліцейського розслідування розстрілів у м. Дубно 24-25 червня 1941 р. Доповідь про радянську державну тюрму в Дубні і вбивства з 24 по 25.06.1941 р.
Державна тюрма Дубна розташована в південно-східній частині міста. Тюрма побудована на території колишнього млина. Після пожежі в млині, поляки використали рештки фундаментів і на них, за рішенням польської влади, було розпочате будівництво однієї з найбільших тюрем у Польщі. Будівництво розпочалось у кінці 1935 року. Будівництво було завершене і тюрму збирались використати за призначенням, але частина Польщі дісталась Радянському Союзові. Совєти завершили будівництво. В чотирьох кутках зведеної кам’яної стіни побудували дерев’яні, охоронні вишки для автоматників, контрольно-пропускний пункт. З грудня 1939 року тюрму використовували як збірний пункт для засуджених, яких депортували на тривалі примусові роботи в Сибір. У тюрмі, в основному, утримували політичних в’язнів, за винятком деяких осіб, арештованих за такі проступки, як запізнення на роботу, несвоєчасна сплата податків і т.д. Засуджених за кримінальні злочини утримували в тюрмі в м. Крем’янець. Поляки з обох сторін тюрми побудували дві каплиці для в’язнів, які совєти перетворили на місцеві клуби для своїх чиновників. Стіна, що оточує тюрму, заввишки приблизно 4,5 метри. Вікна оснащені потужними гратами. Скло зафарбоване, щоб в’язні не могли дивитись у вікно. В тюрмі є підвал, цокольний, 1-й і 2-й поверхи, окрім того, що є нововведенням для Дубна – водогін. Підлога викладена паркетом. Дубенська тюрма відома з початку 1940 року ще тим, що в ній є декілька камер, які заповнює вода. Ці камери використовують для примусу до надання свідчень. У кожній з «водяних» камер є стілець. У нормальних умовах рівень води був таким, щоб вода діставала до щиколоток, якщо в’язень стане на стілець. Однак, у разі необхідності, рівень води встановлюють на будь-якій висоті. Згідно з абсолютно достовірними свідченнями деяких вцілілих в’язнів, підготовку до надання зізнавальних свідчень в’язнями в такій «водяній» камері здійснювали впродовж 5-7 днів. Після чого в’язень або був готовий до надання зізнавальних свідчень упродовж цього терміну, або топився, або отримував важкі психічні і соматичні захворювання. Жінки також зазнавали тортур у «водяних» камерах. Тюрму контролювало НКВС. Директором був майор НКВС товариш Винокур ( Винокур Яків Давидович – начальник Дубенського повітового (з вересня 1939 р.), районного (з січня 1940 р.) відділу НКВС; начальник Дубенського районного відділу НКДБ (з лютого 1941 р.). Загинув у сутичці з німецькими військами біля с. Панталія 25 червня 1941 р.), його особистим секретарем і повноважним заступником – єврейка Бронштейн. Винокур був також євреєм. Заступником начальника тюрми був товариш Віктор Черевко (Черевко Віктор Степанович – начальник Дубенського райвідділу НКВС ), шеф НКВС в Дубні. Крім цього в дирекції тюрми був товариш Іван Чєлнаков (Чєлнаков Іван Павлович – політрук Дубенського райвідділу НКВС. Захоплений у полон і розстріляний 30 червня 1941 р. німецькою військовою поліцією), який не був співробітником НКВС, а був політруком комуністичної партії. Начальником адміністрації тюрми була товариш Рахіль Гейфер. Всі вищеназвані особи мали абсолютну владу над в’язнями. Окрім декількох одиночних камер-темниць, в яких міг розміститись тільки один в’язень, переважно були багатомісні камери, в яких утримували від 3 до 40 в’язнів. Звичайно в тюрмі утримували до 1500 арештованих, з яких близько 250 жінки і приблизно 50 діти у віці 12-15 років (хлопчики і дівчатка). Безпосередньо перед вступом у Дубно німецьких військ у тюрмі знаходились приблизно 600 в’язнів, однак незадовго до цього в Сибір було відправлено три великих транспорти. З великою долею ймовірності можна стверджувати, що в тюрмі перебувало до 3000 в’язнів. Маршрут слідування транспортування пролягав через Київ. Зараз неможливо встановити, як довго в’язні перебували в Києві. Транспорти відправляли регулярно, впродовж тижня, з понеділка до п’ятниці. Протягом двох місяців перед зайняттям Дубна в тюрмі перебувало лише 10 євреїв. У камерах не було ні нар, ні матраців. В’язні вимушені було спати на голій підлозі, вкриваючись своїм верхнім одягом. У жіночому відділенні санітарія була ще гіршою, оскільки на період менструації жінкам не видавали ні вати, ні ганчірки, ні паперу. Серед арештованих були також вагітні жінки. Годували їх так само, як і решту в’язнів, спали, як і всі, на голій підлозі, щоденно їх виводили на прогулянку на 7-10 хвилин. Десь за 9-10 днів до родів вагітних переводили в лікарняне відділення, де їх оглядала акушерка. На 14 день після народження дитини жінок разом з новонародженими переводили в загальні камери. Не дивлячись на те, що новонароджених годували виключно тільки материнським молоком (новонароджені не отримували в тюрмі ніякого іншого харчування і цілком залежали від материнського молока), матерів також відправляли в Сибір, не дивлячись на те, що транспорти були переповнені, звідки згодом дітей направляли в дитячі будинки. Згідно свідчень трьох людей, яким вдалося врятуватись під час різанини з 24 на 25 червня 1941 року, чиї свідчення наводяться нижче, в тюрмі було страчено близько 550 в’язнів, серед яких було 100 жінок. Слідством було встановлено, що врятуватись вдалося лише чотирьом, які пізніше перебували на лікуванні в різних військових госпіталях Дубна. В цей час всі четверо, яким вдалося врятуватись, залишили госпіталі. Для уявлення про те, що трапилось з 24 на 25 червня 1941 року, наводяться свідчення врятованого Попата Чирви (Чирва Потап Матвійович. Арештований органами НКВС у вересні 1940 р. Проповідник Української євангельсько-реформованої церкви, підозрювався в приналежності до ОУН. Засуджений Рівненським облсудом до 10 років ув’язнення в таборах і 5 років позбавлення прав. Перебував у Дубенській тюрмі. Під час розстрілу ув’язнених 24-25 червня 1941 р. був важко поранений, лишився калікою на все життя. У 1945 р. повторно засуджений військовим трибуналом військ НКВС Рівненської області до вищої міри покарання – розстрілу. Помилуваний, з ув’язнення вийшов у червні 1958 р), пастора української євангельської церкви в Кустині, уродженця Кустина, біля Рівного, 4.12.1905 року народження, а також свідчення Валентини Лепешкевич (Лепешкевич (у дівоцтві – Крещенко) Валентина Денисівна. Арештована органами НКВС у 1940 р. До червня 1941 р. перебувала у Рівненській в’язниці, за кілька тижнів до початку німецько-радянської війни переведена до Дубенської тюрми, де пережила розстріл ув’язнених 24-25 червня 1941 р. Після Другої світової війни виїхала до США. Надрукувала спогади про трагедію в’язнів Дубенської тюрми під назвою «Великдень у в’язниці» (див. Реабілітовані історією. Рівненська область. Кн.1)., бездітної, уродженки м. Ростов-на-Дону, 17.08.1918 р. н., жительки м. Рівне. Також до свідчень двох вищепойменованих осіб наводяться свідчення врятованого Петра Морозюка, уродженця м. Радзивилів, 18.05.1910 р. н. Його свідчення повністю співпадають зі свідченнями пастора Чирви. Четверта врятована особа перебуває у Дубенському військовому госпіталі, 23-х річна Первонія Піндвюк, народжена в Ярославичах, знаходиться у важкому стані і не може давати свідчення, оскільки зійшла з розуму після перебування в Дубенській тюрмі. Піндвюк потребує ампутації правої руки. Ця 23-х річна жінка, зі слів знайомих, була молодою гарною дівчиною, однак зараз виглядає як 50-річна, божевільна стара. Свідчення пастора Чирви. Чирва – батько трьох дітей. Упродовж тривалого часу був членом ОУН. Був арештований у вересні 1940 року за приналежність до ОУН за доносом шпигуна НКВС. Був ув’язнений у тюрмі м. Рівне. Знаходячись у Рівненській тюрмі, був закутий у спеціальні кайдани, на внутрішній стороні яких знаходились металічні шипи. За найменшого руху на тілі утворювались рани. Крім того, його били гумовими кийками. Був засуджений у Рівному 27.03.1941 року на 8 років примусових робіт (з депортацією в Сибір), 5 років позбавлення прав з конфіскацією майна. У липні мав бути відправлений у Сибір, для чого його перевели в Дубно. 21.06.1941 знаходився на залізничній станції і був готовий до відправлення, але всіх в’язнів повернули в тюрму. Він знаходився в камері на верхньому поверсі разом з 30 політичними в’язнями. Всі вони були українцями. Деяким ще не були оголошені вироки, але всі вони були арештовані за контрреволюційну діяльність. Увечері 24.06, після вечері, в’язням наказали лягти на відпочинок не як звичайно – вздовж обох стін камери, а біля вікна, напроти дверей. Через півгодини після вечері через віконце в дверях камери, через яке звичайно подавали їжу, просунули дуло автомата і прозвучало декілька черг. В’язні впали на підлогу. Потім двері відкрили і в дверях з’явився радянський єврей з автоматом, а разом з ним і дві радянські єврейки з пістолетами типу «Наган» (єврейка Бронштейн і єврейка Гейфер), які відкрили вогонь по тих, хто лежав на підлозі. Ч(ирві) пощастило. Отримавши поранення в ногу, він упав на підлогу і на нього впали декілька вбитих. В їх камері, серед вбитих, виявилось четверо поранених в’язнів. Потім росіяни, в надії, що всі вбиті, зробили декілька пострілів і зачинили камеру. Четверо поранених вибрались з-під тіл, перев’язали свої рани стрічками, зробленими з сорочок і просиділи так всю ніч. Однак рано-вранці 25.06 у тюрмі почалась нова стрілянина, тому ці четверо знову сховались між тілами. На цей раз у камері з’явились лише дві жінки з пістолетами і зробили декілька пострілів у мертвих. Потім ці дві єврейки вийшли і зачинили двері камери знову. Згодом ці четверо поранених зірвали калорифер зі стіни і вибили ним двері. Таким же чином вони вибили ще декілька дверей у камерах, щоб врятувати ще кого-небудь з тих, хто лишився живим з інших камер. Потім вони вийшли на подвір’я, перелізли через тюремну огорожу і розбіглись у різні сторони. Чирва пролежав повністю обезсилений за 100 метрів від краю житнього поля. Тут 26.06 його знайшли німецькі солдати і доставили у військовий госпіталь. Врятований Морозюк додав, що він перебував в іншій камері разом з 9 іншими в’язнями. Морозюк знаходився в ув’язненні з 15.06.1941 року. Він не знав, за що і на якій підставі був арештований. У його камері розстріл проводили лише дві єврейки, і він був єдиним з в’язнів, кому вдалося врятуватись. Йому вдалося врятуватись лише завдяки тому, що, отримавши два поранення в ноги, він прикинувся вбитим, а жінки пішли, оскільки вимазались кров’ю вбитих. Серед трупів він пролежав два дні і дві ночі, впродовж яких дві жінки-єврейки проводили багаторазові перевірки. Його знайшли німецькі солдати 26.06. Свідчення Валентини Лепешкевич. Лепешкевич є потомственою українкою, яка вийшла заміж за поляка, начальника книгарні в Рівному. Була арештована співробітниками НКВС 23.08.1940 року разом з чоловіком, оскільки в їх будинку було виявлено зброю. За її свідченням, вони збирались використати цю зброю проти совєтів під час російсько-німецької війни і таким способом отримати єдину можливість врятуватись від радянського пекла. Через три місяці після її арешту в Рівному відбувся суд над її чоловіком, якого засудили до 8 років примусових робіт (Сибір) і якого депортували на початку 1941 року. Лепешкевич втратила будь-яку надію побачити живим свого чоловіка. Допускає, що він вже давно мертвий, оскільки був вбитий росіянами. Щодо неї не проводили слідчих дій і їй не винесли ніякого вироку. Сьогодні вона задоволена таким станом речей, тим, що стосовно неї не проводилось слідство, оскільки від своїх співкамерниць вона чула, що всі без винятку жінки були зґвалтовані комісарами чи слідчими. Вона допустила, що в результаті погроз чи тортур жінки були залякані до такої міри, що неможливо собі навіть уявити. Лепешкевич перебувала у камері разом з іншими 8 жінками. Увечері 24.06 вони почули постріли і крики. Їх припущення, що всі будуть розстріляні, змінилось на повну впевненість, коли двері відкрили і в камеру вскочили декілька енкаведистів, озброєних автоматами і карабінами, які зразу відкрили вогонь по переляканих жінках, що забились у куток камери. Лепешкевич однією з перших отримала поранення в стегно і ногу і зразу ж впала. На неї попадали решта. Коли стрілянина припинилась, двері в камеру були закриті. Потім вона покликала тих, хто вижив. Відізвались лише дві жінки – одна легко поранена 19-річна і пані Піндвюк, яка втратила розум. Так вона перечекала ніч. Наступного ранку вона знову почула постріли. В камеру увійшли два єврейські співробітники НКВС з карабінами, на яких були примкнуті штики. Спочатку один із співробітників заколов легко поранену просто в серце, від чого та зразу ж померла. При витягуванні штик зіскочив з карабіну. Тим часом другий єврей став колоти Піндвюк, яку поранив у плече й ногу, оскільки вона лежала на підлозі. Раптом почувся сильний шум від ударів батарей об двері, це вибивали двері чоловіки-в’язні. В результаті поспіху Лепешкевич отримала лише два легких поранення штиком у шию. Двері камери залишились відчиненими. Через переляк і фізичну слабкість обидві жінки були не в стані залишити камеру, і в пані Піндвюк стали проявлятись перші ознаки безумства. Таким чином, обидві жінки провели серед трупів у камері весь день 25.06 і половину 26.06, повністю виснажені внаслідок сильної втрати крові. Обидві жінки були доправлені в німецький військовий госпіталь німецьким фельдшером.
Документ нацистської таємної поліції з архівного зібрання, захопленого американською армією, яке зберігалось у м. Александрія (штат Вірджинія).                                                                           .давайте проведем аналогию с фашистскими преступниками - гестаповцами, эсэсовцами, охранниками концлагерей. Они ведь тоже были всего лишь винтиками преступного режима. Но их ловили по всему миру и уничтожали. У чекистов был выбор, но они выслуживались, идя по трупам как по шпалам, пока сами не попали под поезд, мчащийся к светлому будущему.Нам никогда не узнать, сколько человек стали жертвами строительства коммунизма за период между Октябрьской революцией 1917 года и смертью Сталина в марте 1953 года. Одни историки говорят, что погибших было 20 миллионов, другие, что 50.
Миллионы работали в качестве рабов в лагерях ГУЛАГа, системах шахт, заводов и строек, лежавших в основе великого советского индустриального рывка.
О злодеяниях в начале становления Советской власти в СССР говорилось много. Повотряться нет необходимости. Но вот о тех, кто поимённо причастен к этим злодеяниям, говорить надо. Надо потому, что их духовные наследники всё ещё у власти, всё ещё творят своё зло над нашими народамио чем из "скромности" западная печать никогда не упоминает, сваливая "лагеря" на "козла отпущения" Сталина..То есть понимаете, Уотсон, почему на месте каждого немецкого лагеря отгрохан мемориал и ещё тысячи холокостовых мемориалов по всему миру, а на месте советских лагерей ни одного мемориала нет?Если б осудили комунизм Путин б никогда б не стал президентом Нафталий Аронович Френкель Френкель  генерал нквд постоянно выдвигал проекты расширения «тюремного производства», делился планами, как на дармовом зековском труде можно зарабатывать большие деньги. Именно Френкель придумал, как оптимизировать труд лагерных заключенных, сделав его максимально производительным и минимально затратным.
В 1931−1933 годах — работал на Беломорско-Балтийскомо канале ОГПУ: с 1931 году — ачальник работ Беломорстроя ОГПУ, в 1933 году — помощник начальника.
В 1933 году получил Орден Ленина

ФОРМУЛА ФРЕНКЕЛЯ: «Взять от заключенного все в первые три месяца, а потом он нам не нужен!!!!!!!!! Именно Френкель придумал, как оптимизировать труд лагерных заключенных, сделав его максимально производительным и минимально затратным.Напомню, что под "методом Френкеля" в выдаче питания подразумевается специфичная для 1930-1950гг. XX века дифференцированная шкала пайков,- количество еды, получаемой лагерником в день, ставилось в зависимость от выполняемой им нормы выработки.

Чем больше заключенный работает, тем больше он получает еды. Не выполняет норму, пайка урезается.
Казалось бы, что в этой схеме особенного? Дело в том, что она была беспрецедентна, как по сути, так и по последствиям. Френкель постоянно выдвигал проекты расширения «тюремного производства», делился планами, как на дармовом зековском труде можно зарабатывать большие деньги. Именно Френкель придумал, как оптимизировать труд лагерных заключенных, сделав его максимально производительным и минимально затратным.

Post has shared content
Wait while more posts are being loaded