Post is pinned.
Шановні молоді дослідники!
Раді бачити вас у спільноті онлайн-форуму щорічної студентської конференції КНЕУ!
Метою нашого форуму є обмін думками щодо пошуку інноваційних механізмів та векторів розвитку економіки України. 
Ваші наукові висновки та пропозиції -  це крок до формування активної, інноваційної та конкурентоспроможної молоді, здатної змінити Україну вже в найближчому майбутньому.
Запрошуємо усіх до ознайомлення з матеріалами досліджень учасників платформи "Державна політика інноваційного розвитку".
Висловлюйте власні думки один одному, обмінюйтесь ідеями та коментарями. Нехай такий досвід дистанційного спілкування принесе вам приємні враження та допоможе набути впевненості у власних міркуваннях. 
Успіхів усім!!!

Post has shared content
:)
Фомкіна Валерія
ФЕтаУ, 5 курс, ЕДУ-505, v.fomkina88@gmail.com
(Науковий керівник: Федірко Н.В., к.е.н., доцент
консультант: Радіонова І.Ф., д.е.н., професор)

ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ РЕФОРМ СИСТЕМИ СОЦІАЛЬНОГО ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ В УКРАЇНІ

Фомкина Валерия
ОЦЕНКА ЭФФЕКТИВНОСТИ РЕФОРМ СИСТЕМЫ СОЦИАЛЬНОЙ ЗАЩИТЫ
НАСЕЛЕНИЯ В УКРАИНЕ

Fomkina Valeriia
Estimation of social security system reforms in Ukraine

Актуальність. Система соціального захисту покликана забезпечувати усім громадянам країни рівні можливості для підтримання певного рівня життя, а також підтримувати окремих соціальних груп населення. Під впливом фінансових криз, що декілька разів вражали економіку України, кількість громадян, які потребують соціального захисту, періодично збільшується. В умовах хронічного дефіциту державного бюджету це породжує низьку дієвість та адресність сформованої системи та потребує нових кардинальних реформ.
Постановка проблеми. Загальні проблеми організаційно - економічного механізму соціального захисту населення достатньо інформативно опрацювали зарубіжні вчені економісти П. Бурдьє, К. Воблий, Н. Волгіна, В. Гаркуша, Б. Сербіновський, Т. Сулімова, М. Шімінова, С. Яніна та ін. Особливу увагу механізмам активізації соціального захисту населення як на державному, так і на регіональному рівнях відводять такі відомі вітчизняні науковці, як Л. Альошина, Р. Атаманюк, В. Базилевич, В. Бідак, П. Буряк, О. Біттер, К. Васьківська, Г. Волощук, Н. Внукова, Н. Кузьминчук, В. Куценко, Е. Лібанова, В. Мікловда, О. Новікова, С. Писаренко, М. Пітюлич, У. Садова, Л. Семів, С. Юрій та ін. Попри вагомі напрацювання, залишаються невирішеними питання щодо чіткої методики оцінки ефективності системи соціального захисту населення в загальнодержавній системі соціального захисту.
Результати дослідження. Часті реформи системи соціального захисту в Україні, що здійснювались, переважно, в результаті політичної передвиборчої боротьби діючої влади та її опонентів, не дозволили досягти бажаного позитивного результату та суттєво покращити рівень життя громадян. На сьогодні понад 35% українців є бенефіціантами соціальних виплат, при цьому видатки держави на фінансування системи соціального захисту складають 30% від загального обсягу видатків [1]. Так, найменші відсотки виконання плану спостерігаємо у 2009 році – 94,9% (хоча обсяг витрат в цьому році, як запланований, так і фактичний, був набагато більший, ніж у наступному 2010 році, де приріст витрат на соціальний захист становив 88%, та у 2014 р. – 90,7%, що пояснюється економічною кризою у 2009 році та соціально-економічною і політичною кризою у 2014 році. Незважаючи на кількісне зростання обсягів фінансових виплат нужденним верстам населення, це не приносить якісних результатів.
Попри нарощування обсягів фінансування системи соціального захисту, розміри соціальних виплат в Україні на сьогодні не спроможні задовольнити реальні потреби вразливих верств. В порівнянні з такими державними гарантіями, як прожитковий мінімум, наявні рівні виплат по соціальному захисту ілюструють тенденцію до якісного зменшення в порівнянні з 2008 роком [3].
Подальший аналіз системи соціального захисту здійснено скрізь призму аналізу зміни кількості отримувачів та середніх розмірів допомог по кожному виду виплати [2], які здійснюються за допомогою державних коштів. Розміри виплат збільшувались з кожним роком, що мало позитивний ефект на рівень добробуту незахищених верств населення. Так, значного збільшення рівня виплат мали такі категорії населення, як «малозабезпечені сім’ї», «виплати по догляду за дитиною до досягнення нею трьох річного віку», «одноразова грошова допомога при народженні дитини» та «допомога на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування». Більшість з вищезазначених виплат за проаналізовані 2008-2014 роки мали позитивний результат в кількісному зростанні більш ніж в 2 рази. На жаль, розміри соціальних виплат в співставленні з цінами 2008 року та фактичні розміри виплат у 2014 році досить різняться, що, в свою чергу, вказує на фактичне зменшення отриманих населенням коштів з врахуванням інфляції.
Реформування системи соціального захисту в Україні повинно спрямовуватись на підвищення розмірів виплат та забезпечення адресного надання соціальних допомог задля підтримки найбільш нужденних категорій громадян.
На сьогодні не існує єдиної методики щодо оцінки ефективності, проте зворотній ефект можна прослідкувати крізь призму її впливу на рівень життя населення. Протягом досліджуваного періоду Індекс Джині коливається у межах 0,233 – 0,259 зі спадною тенденцією до 2012 року. Таке значення вказує на відносно незначну нерівність у доходах серед населення. Показник рівня бідності є відносно низьким порівняно з рядом інших країн. Так, найбільша кількість домогосподарств, доходи яких були нижчими від прожиткового мінімуму, спостерігалась у 2010р. – 3,9 млн. осіб та у 2012 р. – 4,0 млн. осіб [3].
Індекс соціального самопочуття упродовж 2008-2014 років мав неоднозначну динаміку, коливаючись від 37,4 до 39,5 бали, що ілюструвало про стан соціального самопочуття населення на межі рівноважного між позитивною і негативною оцінкою. Темп зростання доходів вказував на неоднозначну динаміку, проте з 2010 року показник почав зменшуватись і у 2014 році станови 0,98. Показник темпу зростання соціальних допомог у складі доходів населення щорічно зменшувався і станом на 2014 рік становив 0,96. Через кризову соціально-економічну ситуацію та воєнні дії в країні у 2014-2015 рр. у зв’язку з підвищенням державних видатків на оборону уряд країни продовжував скорочувати соціальні видатки, зокрема видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення населення. Це, в свою чергу, ще більшою мірою впливає на рівень життя незахищених верств населення, зокрема на рівень їх доходів.
Отже, оцінка реформ системи соціального захисту в Україні за проаналізований період вказує на однотипні спроби уряду вирішити проблему неефективності шляхом збільшення видаткової частини бюджету. На жаль, такий шлях реформування національної системи вказує на недосвідченність та необізнаність уряду стосовно слабких місць у системі. Натомість, реформи мають бути направлені на такі проблеми, як: адресність допомог, скорочення категорій бенефіціарів, якісне покращення державних соціальних виплат.

ЛІТЕРАТУРА

1. Бюлетені щодо виконання Державного бюджету України [Електронний ресурс] // Рахункова палата України. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: http://www.ac-rada.gov.ua/control/main/uk/publish/category/412.
2. Моніторинг показників соціальної сфери [Електронний ресурс] // Міністерство соціальної
політики України. - 2015 – Режим доступу: http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/category?cat_id=141688.
3. Демографічна та соціальна статистика [Електронний ресурс] // Державна служба статистики України. – 2015. – Режим доступу до ресурсу: http://www.ukrstat.gov.ua/.

https://drive.google.com/open?id=0B8nD72Rz4-svQ2h2YzhwM3pwTGs

Post has attachment
Фото-звіт круглого столу "Державна політика інноваційного розвитку", що відбувся 26 квітня 2016 року в ауд. 259 І корпусу КНЕУ (10.00-13.00).
PhotoPhotoPhotoPhotoPhoto
Круглий стіл "Державна політика інноваційного розвитку" 83-ї студентської наукової конференції "Інно
15 Photos - View album

Post has attachment

Post has attachment

Цьогорічна 83-тя наукова конференція студентів КНЕУ "Інноваційний ресурс соціально-економічного прогресу України", які відбулась протягом 25-28 квітня 2016 року викликала чимало позитивних емоцій та вражень, які відзначили представники усіх факультетів.
Робота тематичної платформи "Державна політика інноваційного розвитку", організована кафедрою макроекономіки та державного управління, також привернула значну увагу та спровокувала  дискусію, як з боку студентів, так і з боку їх наукових керівників. Цього року вперше не всі учасники отримали змогу виступити з доповідями, адже кількість поданих заявок вдвічі перевищила результати попередніх років. Водночас,  усі студенти виявили значну зацікавленість та активну громадянську позицію під час обговорення презентованих на круглому столі результатів  досліджень. Посилення інтересу студентів до наукової  роботи – надзвичайно висока оцінка роботи наукових керівників та організаторів платформи! Поряд цим, така тенденція – результат тривалої кризи в Україні, яка зумовлена рядом як об’єктивних, так і суб’єктивних факторів. Сьогоднішні студенти – не лише небайдужі до розбудови в Україні інноваційної економіки, але і прагнуть стати активними учасниками реформ. Інфляція, девальвація гривні, державний борг, тіньова зайнятість, корупція – ось ті ключові проблеми української економіки, які стали предметом активного обговорення студентами під час круглого столу. Напротивагу їм серед ключових пріоритетів трансформацій економіки України студенти визначили формування інноваційних кластерів, децентралізацію влади, дотримання сталого розвитку та  використання результативних практик інших країн світу, які продемонстрували успішне вирішення подібних проблем. Цьогорічні учасники – рішучі, критичні, незалежні та амбітні, які спонукають до кращих змін. Сподіваємось на них!

Post has attachment

Шановні! Хто забув парасолю (рожеву) на конференції -вона на кафедрі!

Post has attachment
Парицька Каріна Анатоліївна
Факультет маркетингу, спеціальність маркетинг,
2 курс, 3 група
Науковий керівник:
Жданов В.І.
к.е.н., доцент кафедри
макроекономіки та державного управління

ВДОСКОНАЛЕННЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ СТРУКТУРОЮ ФІНАНСУВАННЯ НАУКОВОЇ ТА ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ В УКРАЇНІ

Недостатнє фінансування інноваційної діяльності і науки є постійною перешкодою їх розвитку. Тому вдосконалення управління джерел фінансування науково-технічної та інноваційної діяльності може виступати визначальним чинником соціально-економічного розвитку країни у середньо- та довгостроковій перспективі.
Мета. Продемонструвати структуру фінансування наукової та інноваційної діяльності в Україні та надати рекомендації щодо її покращення.
Об’єкт. Структура фінансування наукової та інноваційної діяльності в Україні.
Предмет. Державне управління структурою фінансування наукової діяльності.
Для того, щоб об’єктивно оцінити структуру фінансування в Україні слід проаналізувати досвід стимулювання державою наукової та інноваційної діяльності в зарубіжних країнах.
Одним із видів інноваційної інфраструктури в Російській Федерації є наукові парки – це науково-виробничий комплекс, до якого входить дослідницька та промислова зона [2], можуть виступати в ролі «бізнес-інкубаторів» і розташовуються на базі університетів. Ці парки надають малим підприємствам послуги такі як: оренда приміщень, забезпечення доступу до результатів науково-дослідної роботи, телефонне обслуговування, допомога у підготовці технічних проектів, навчання і підбір фахівців, а також організаційні (маркетинг і реклама, організація виставок і ярмарків); навчальні, фінансові (бізнес-планування і прогнозування, сприяння у пошуках джерел фінансування тощо); консультаційні (технологічний трансфер, патентування і ліцензування, бухгалтерський облік і аудит, правове забезпечення тощо); діловодство [3].
У США основними джерелами фінансування наукової та інноваційної діяльності є держава та приватні підприємства і організації, процентна частка яких становить 35% та 60% відповідно від загального обсягу фінансування інноваційної та наукової діяльності в країні.
Важливе значення у Сполучених Штатах приділяється підтримці малих інноваційних підприємств, для цього виконуються наступні заходи:
- спеціальна програма підтримки малого інноваційного підприємництва;
- позики по лінії державної підтримки інновацій;
- державні фінансові вкладення;
- створення розгалуженої мережі венчурних фондів;
- фінансування з коштів приватного сектора тощо [4].
У Японії більша частка фінансування наукової та інноваційної діяльності припадає на приватні інвестиції – 80%, інші 20% - це фінансування держави. Державою фінансуються університети та наукові організації.
Основними заходи підтримки наукової та інноваційної діяльності з боку держави в Японії є:
- фінансування приватних компаній, що займаються НДДКР наданням державного замовлення;
- пільгове оподаткування науково-дослідної та виробничої діяльності у сфері перспективних НДДКР;
- державні дотації великим промисловим компаніям для закупівлі ліцензій на використання ноу-хау;
- пільгове кредитування перспективних НДДКР;
- створення умов для отримання нових технологій з інших країн;
- залучення позабюджетних джерел фінансування НДДКР [4].

В Україні ж левова частка у структурі фінансування наукової та інноваційної діяльності належить вітчизняним та іноземним замовникам. У 2005 році частка фінансування такої діяльності становила 77% (рис. 1) від загальної суми або 9950,51 млн грн., частка фінансування з державного бюджету – 15% або 1888,54 млн грн., а загальна сума фінансування наукової та інноваційної діяльності становила 13215,77 млн грн.. У 2008 році загальна сума фінансування цієї діяльності збільшилась до 23545,66 млн грн., частка державного бюджету при цьому майже не змінилась і становила 17% або 4120,06 млн грн., але частка коштів вітчизняних та іноземних замовників скоротилась до 56% і становила 13016,52 млн грн., 27% належало іншим джерелам фінансування.
З 2009 і до 2013 року включно помітна тенденція зросту загального фінансування наукової та інноваційної діяльності. Найбільший обсяг фінансування спостерігався у 2011 році і становив 30271,38 млн грн., це в 1,5 рази більше в порівнянні з 2009 роком. Частка фінансування державного бюджету у цих роках коливалась від 15% до 20% і досягла свого максимуму у 2013 році – 5986,86 млн грн. , а частка фінансування вітчизняними та іноземними замовниками помітно коливалась, але у грошах сума постійно зростала і у 2013 році становила 19229,03 млн грн..
Висновок. Щоб в Україні все ж таки розвивалась інноваційна діяльність, необхідно здійснити комплекс організаційно-економічних заходів за досвідом іноземних країн. Фінансування державою наукової та інноваційної діяльності державними замовленнями та виділення державних дотацій промисловим компаніям для закупівлі ліцензій на використання ноу-хау так як це впроваджено в Японії. Створення і вдосконалення наукових парків, для підтримки молодих науковців, за прикладом Російської федерації , та їх малих інноваційних підприємств за рахунок коштів приватного сектора, як у США. Державне фінансування має бути націлене на розвиток фундаментальних досліджень, тому що саме на базі таких досліджень розвиваються прикладні та експериментальні. Отже, держава повинна зробити стійке наукове та інноваційне підґрунтя, на яке у майбутньому будуть спиратись виробнича, аграрна, економічна та соціальні сфери.

Список використаних джерел:
1. Технопарк [Електронний ресурс] // Вікіпедія – вільна енциклопедія – Режим доступу:
https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A2%D0%B5%D1%85%D0%BD%D0%BE%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%BA
2. Науковий парк – інноваційні перспективи [Електронний ресурс] / Г.Химич // Корпорація «Науковий парк «Інноваційно-інвестиційний кластер Тернопілля» - Режим доступу:
http://www.oda.te.gov.ua/data/upload/publication/main/ua/2241/nauka_park.pdf
3. Світовий досвід фінансового регулювання інвестиційно-інноваційної діяльності [Електронний ресурс] / В. І. Дмитрів // Ефективна економіка – 2014. - №7. – С. 1. – Режим доступу:
http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=3214
4. Фінансування інноваційної діяльності у розвинутих країнах [Електронний ресурс] / М. Мустафін // Україна фінансова – інформаційно-аналітичний портал Українського агентства фінансового розвитку – Режим доступу:
http://www.ufin.com.ua/analit_mat/drn/121.htm
Photo

Post has attachment

Томіна А.О.
4 курс, факультет економіки та управління
Науковий керівник: к.е.н., доцент Жданов В.І.
 
Управління офіційними валютними резервами країни

Актуальність. В умовах фінансової нестабільності, наслідком якої сьогодні в Україні є валютна та банківська криза, надзвичайно великої актуальності набувають питання ефективного управління золотовалютними резервами НБУ та пошуку джерел їх поповнення. Світова практика свідчить про те, що достатні обсяги золотовалютних резервів дають можливість монетарним органам влади інтервенційними заходами протидіяти чинникам, що спричинюють порушення рівноваги на фінансовому ринку.
Так, до складу валютних резервів деякі країни включають стабілізаційні фонди, призначенням яких є згладжування волатильності валютного курсу при несприятливих змінах цінової кон’юнктури та спекулятивних впливах міжнародних гравців. При цьому, як показує досвід, державний резерв формується та утримується у найбільш високоліквідних активах.

Норвегія
У 1990 р. урядом був створений Державний нафтовий фонд, який визначається рівнем цін на нафту і виконує дві базові функції – стабілізаційну та ощадну. Щорічно обсяг відрахувань до Фонду затверджується парламентом країни. Гроші у Фонд надходять за умови профіциту платіжного балансу. Парламентарі приймають рішення щодо використання зарезервованих фінансових ресурсів. Керує поточними активами Фонду центральний банк, а напрями інвестування визначає Міністерство фінансів.

Чилі
Мідний стабілізаційний фонд. Уряд країни щорічно визначає довгострокову ціну на мідь і розраховує обсяг коштів, що перераховуються до Фонду. Фінансові ресурси Фонду прирівнюються до золотовалютних резервів. Уряд Чилі вправі використовувати кошти Фонду лише у разі, якщо ціна міді падає нижче базової вартості. Також кошти Фонду використовуються для покриття зовнішнього боргу та субсидування цін на бензин. Центральний банк країни здійснює оперативне управління резервами Фонду, виходячи з урядових рішень.

Венесуела
Фонд макроекономічної стабілізації, створений у 1998 р., який формується, виходячи із середньої ціни на нафту за останні 5 років. На цій основі розраховуються базові доходи бюджетів урядів і компанії, всі надходження понад базову величину направляються у Фонд. Його коштами керує центральний банк та інвестує їх в іноземні фінансові активи. Рішення про витрачання коштів Фонду приймає парламент.
 
У теорії фінансів існує поняття «коефіцієнт Ренді», згідно з яким обсяг валютних резервів має становити не більше 30% державного бюджету. Найбільш розвинуті країни Заходу тримають валютні резерви в мінімальних розмірах. Так, у 2015 році валютні резерви Єврозони становили 350,7 млрд. дол. США,  зокрема Німеччини – 63,4 млрд доларів, Франції – 59 млрд доларів, Італії – 50,9 млрд доларів [1].
 Винятками є Китай та Японія, золотовалютні резерви яких на сьогодні є найбільшими у світі. Валютні резерви Китаю стрімко зростають і вже становлять майже 3,5 трлн доларів США. Значне резервування наявних валютних ресурсів є одним із шляхів захисту від «перегріву економіки». Китай формує значні обсяги золотовалютного резерву та розміщує їх у США, вкладаючи у найбільш високоліквідні активи цієї країни. Таким чином, уряд Китаю формує «могутній фінансовий щит», що оберігає економіку від зовнішніх фінансових потрясінь.

В Україні спостерігається динаміка постійного скорочення резервів. Так, порівняно з 2010 роком, у якому вони становили 34 576 млн.дол. США (найбільше зафіксоване значення за роки незалежності України), у 2015 році обсяг резервів знизився на 38,5%, незважаючи на залучення кредиту МВФ для їх поповнення [3].
Падіння обсягів ЗВР протягом останніх 10 років обумовлювалося багатьма причинами, серед яких до головних можна віднести: здійснення валютних інтервенцій; погіршення інвестиційного клімату та відтік іноземних інвестицій у зв’язку з політичною нестабільністю; погашення зовнішніх боргових зобов’язань України перед іноземними кредиторами, зокрема перед МВФ; зниження обмінного курсу гривні.

Необхідним елементом валютної політики центрального банку, пов’язаної з формуванням та управлінням офіційними золотовалютними резервами країни, є визначення їх оптимальної структури.
На сьогоднішній день в структурі резервних активів України найбільшу частку у 91,42% становить іноземна валюта, а саме долар США та євро, у вигляді готівки та цінних паперів.

Європейським Центральним банком сформовано модель оптимальної валютної структури резервів, яка передбачає диверсифікацію активів та розрахунок частки відповідної валюти у їх загальній структурі в залежності від трансакційного попиту на цю валюту.
Дана модель для долару та євро має наступний вигляд:
Sus = (1+eus)/(1+π) · S;
Se = (1+ee)/(1+π) · S;
де eus (ee) – зміцнення (знецінення) долара (євро) до відповідної валюти;
π –темп інфляції;
S – випадкова змінна, що варіює в межах від нуля до одиниці і визначає рівень «раптової зупинки», несподіваного відпливу капіталу;
Модель можна застосувати для валютної структури резервів України, де eus (ee) – зміцнення долара та євро до гривні відповідно, π – темп внутрішньої інфляції.
Відповідно до розрахунків, євро та долар мають корелювати між собою приблизно в однакових обсягах у структурі валютних резервів України.

З огляду на вищезазначене, політика управління золотовалютними резервами, яка включає їх наповнення та диверсифікацію, набуває вкрай актуального значення для України сьогодні.

Враховуючи усі фактори, що впливають на розвиток вітчизняної економіки, доцільним є проведення наступних заходів:
·  запровадження режиму фіксованого валютного курсу;
·  створення сприятливого інвестиційного клімату для формування позитивного сальдо рахунку операцій з капіталом;
·  диверсифікація резервів у розрізі портфелю валют та фінансових інструментів.

 
Інформаційні джерела:
1.     Офіційний сайт Національного банку України / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.bank.gov.ua/ 2.     Державна служба статистики України / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.ukrstat.gov.ua/ 3.     Офіційний сайт Міжнародного Валютного фонду. [Електронний ресурс] / International Monetary Fund. – Режим доступу: http://www.imf.org/ 4.     Офіційний сайт Світового банку / [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.worldbank.org/ 5.     Офіційний сайт Європейського Центрального банку. [Електронний ресурс] / European Central Bank. – Режим доступу: https://www.ecb.europa.eu/
Wait while more posts are being loaded