Profile cover photo
Profile photo
Олександр Клочан
131 followers
131 followers
About
Олександр's posts

Отримав трохи Ваших розчарувань, дорікань, незгод і звинувачень з приводу свого останнього допису про ЗМІ-смаки українців на прикладі Павла Шеремета.

І тому хочу пояснити суть свого ставлення, раз це Вас так вчепило. Доб'ю Вас.)

Щоб Вам було легше сприйняти суть того, що я хочу сказати - давайте відв'яжусь від постаті Шеремета, саме його конкретна особистість в моєму посилі не має жодного особистого значення, я про принцип кажу. Тому додам у цей список цілком живих і здорових людей, щоб вас не циклило. Це, наприклад також Наєм, Лещенко, Муждабаєв, Ганапольський, Гордон, Бірюков, Філатов, Бутусов і багато багато інших.

А суть вбивчо проста. Вона полягає у двох речах.
1. Будь яка публічна людина що працює в Україні, живе тут, яка бажає добра і процвітання цій країні має розуміти, що свою публічну діяльність вона повинна вести державною, українською мовою.
2. Ця публічна діяльність не повинна мати зв'язок, чи фінансуватися країною агресором.

Люди, що не відповідають цим принципам... - я не дуже стежу за ними. Вони не мають для мене вагомого авторитету.

Поясню.
Ці два пункти - це основи, скелет, двері , вхід, стовп існування української держави. Правила її навіть не гри, а життя. Ігноруючи дані фундаментальні правила ця, якась публічна людина, ВЖЕ завдає непоправної шкоди цій країні. Вона цим ігнором у купі з власним авторитетом дає українцям безліч руйнівних сигналів. Це такі як наприклад - "можна бути успішним забивши на мову", "можна бути успішним працюючи на агресора". Це зміщує важливі акценти в бік неважливих. Це руйнує розуміння життєво важливих націєствердних понять в головах пересічних українців. Розмиває межі, за якими безпека стає небезпекою. Це вбиває потребу користуватися рідною мовою і, як ніщо інше прискорює її смерть. Бо мова вмирає тоді - коли нею не користуються, тоді, коли вона стає не потрібна. Мову вбиває не Путін, не московський патріархат, не вороги - а українці, які нею не користуються. А особливо публічні українці, що більше від пересічних впливають на життя країни. Ну і також інші публічні люди, що працюють тут.

Мова вмирає від непотрібності.
А вслід за мовою - вмирає й народ. Перетворюється в різно шерстний натовп без спільних рис і цінностей. Перестає бути дружною родиною з довірою і любов'ю в серці один до одного.

Лише за умови дотримання цих правил можна переходити далі до оцінки якості безпосередньо професійної діяльності людини. Якщо на цьому першому етапі розуміння нема - це означає, що перед нами людина-совок. Людина з совковими хибними, умисно викривленим комуністами уявленнями про життя. ( Таких в нас дуже багато. Реальна більшість.)

Якщо якась публічна людина цього не розуміє, цих таких маленьких але найважливіших деталей - значить тоді в принципі довіряти безмежно цій людині, її ходу думок і логіці вже треба обережно. Авторитетом вагомим її вже вважати не можна, бо вона не розуміє засадницьких безпекових основ існування нації.

А коли людина порушує обидва важливих принципи відразу - то й говорити нема про що.

Тому я й не звертаю посиленої уваги на таких людей, до чого й Вас закликаю, українці.

Це типу, наприклад, виходить Мессі не в гранатовій футболці Барселони, а в новій жовтій маєчці-топіку і червоних уґґі на поле, і каже - моя особиста справа, в якій футболці грати! Вам хіба не подобається мій рівень майстерності? Ви ж на футбол прийшли дивитись, чи на якусь форму? Яка різниця? Я правила на полі порушувати не буду! Що вам ще треба?

В звичайних моноетнічних як ми, країнах Європи, які не жили в совку все звичайно значно простіше. В Польщі, чи в якійсь Чехії, апріорі, не може мати державної ваги публічний поляк ( чех), що веде свою діяльність щодо власної країни, наприклад, німецькою. Ну бо самим людям не цікавий такий персонаж. Він ніколи не стане популярним і не матиме авторитету. Вони не сприймають його серйозно, не вважають спеціалістом і патріотом людину, що живе не своєю, а сусідською культурою. А якщо ще при цьому вона працює в якомусь "лайно-ньюз" - в такому випадку стати популярним в цій країні у людини шансів просто НУЛь...

В нас все, звичайно інакше... Тяжче. То що з того? Яким чином це має впливати на безпосередньо МОЄ ставлення до таких персон?

При цьому зауважу - я абсолютно не зазіхаю на приватне життя будь якої людини. Приміром відео з якихось приватних шашличків, де наприклад Наєм зі своїми друзями спілкується пуштунською, а Шеремет білоруською - сприймалося б мною цілком нормально. Бо я поважаю будь яку людину іншої національності, яка прийняла з якихось причин рішення розбудовувати саме українську державу.

Наприклад я дуже добре ставлюсь до росіян Єгора Соболєва, або Саши Кольцової (гурт Крихітка), які приїхавши в Україну - абсолютно правильно генерують свою енергію задля України.

В останні дні життя Павло дожив до розуміння згаданих вище цінностей і прийняв рішення вивчити українську і на неї перейти в роботі. Може б скоро і з путлєрівських Вестєй пішов?...
Для подолання "совка мозку" йому знадобилось буквально кілька років в Україні. Значно швидше багатьох етнічних українців, гігантській більшості з яких це подолати самотужки не дано в принципі й за ціле життя....

Отаке.

Так що не ображайтесь на мене дуже, та вряд чи Ви мене переконаєте в іншому стосовно цього.

Щасти!

Що крутіше Фашизм чи Рашизм на прикладі Шухевича:

Романа шукали всі.

Фашисти свого часу арештували його дружину і два місяці тримали під слідством. Не отримавши жодних результатів - відпустили. Власне, все.

Рашисти ж, звісно, підійшли більш творчо:
Брата - вбили.
Сестру - табори.
Матір - табори.
Навіть тещу - в табори!

Дружину - табори, допити, тотальне знущання з купою божевільних цинічних чекістських прийомчиків, на які сучасне покоління чекістів, внаслідок деградації і повного отупіння, на мій погляд вже й не дуже здатне. Особливий цинізм полягав у тому, що коли її випустили на волю - вона 5 років взагалі не мала даху над головою, а тих, хто давай їй притулок - потім переслідували, погрожували і цькували.
Дітей - спочатку в дит. колонію, потім в табори. Син Юрко, приміром, вийшов на волю інвалідом лиш в 1988(!!!) році...

Одним словом - чекісти відпрацювали по повній всіх, кого лише було можна уявити.
Нерепресованим лишився лиш батько - паралізований у ліжку інвалід...

Отаке...

Я другой такой страни не знаю...

І наша, друзі, помилка у тому, що ми вважаємо, що це було колись давно і не з нами. І Рашизм - це щось з минулого життя. А насправді, дружина Шухевича померла в 2002-му році. Просто напередолні подій з Помаранчовою Революцією.
А діти його й досі живі.
Як і діти тих, хто це все робив...

Post has attachment
Зірвався.

Дзвонить телефон.
Дивлюсь – Дортмунд.
Ого, думаю, шо за Вациздас?
- Ало, - кажу.
- Пане Олександре?
- Так.
- Чи маєте хвилинку для розмови?
- Слухаю.
- Вас турбує компанія Букінг з приводу Вашої останньої пригоди. Як Ваші справи, все гаразд? – українською, хоч і з шаленим акцентом запитав мене хлопець по той бік з'єднання.
- Так, все гаразд, дякую!

І ми вияснили все, що стосувалось моєї пригоди.
Поклав слухавку з надзвичайною приємністю в серці від спілкування.

За кілька годин після цього мав зустріч з македонцем Антоніо і товаришем. Чоловік добре володіє російською, хоча й говорить з ніби навмисним карколомним акцентом.
- Вітаю Вас в Україні, пане Антоніо! – зустрічаю з порогу його я.
- Привет Саша! Как дела?
- Все отлично, жду Вас.)
- Так, давай сразу как договаривались – я говорю по русски, но ты со мной по украински, хорошо? Я знаю Ты очень любишь Вашу мову, и мне тоже она очень нравится, и я хочу знать ее лучше, потому что часто буду бывать в Украине теперь!
- Домовились, Друже! Залюбки! ;)
- Еее, Залюбки? А что это? ))
- Ну это типа с большим удовольствием, но у нас это слово от любви происходит, а не от удовольствия. ))
- Супер, как красиво!
- Отже, вперед?
- Да!

Ми поговорили про все, що планували. І розійшлись до наступної зустрічі.)

Заглянув у фейсбук і побачив цю світлину, де турецька кав'ярня «Босфор» в Запоріжжі красиво натякає українцям спілкуватись рідною.

Подвійні відчуття…
Ці іноземці повсякчас спонукають нас любити своє так, як вони люблять своє.

Пригадалось, як воротар Ден Бойко, що все життя грав за Дніпро - перейшов на українську лише тоді, коли прожив рік за кордоном... Щось вони з нами роблять, ці іноземці.) Якийсь акт дезомбації. Обряд очищення від "какой разніци".)

Пригадалось як йшов у вишиванці в Чехії і якась випадкова людина, що йшла назустріч сказала – Слава Україні!
- Героям Слава! – сказав я, і лише потім оговтався, що це взагалі сталось…)

Я майже місяць не був вдома... Вдосталь наспілкувався з іноземцями. Деталі і дрібниці - самі спливають і пригадуються. Щось невидимо шанобливе, статусне є в них, в цих іноземцях. І це невидимо дрібне - має визначальний вплив на їх поведінку, і в той же час шалено різнить з нами.

Отак цікаво і замріяно проходив один з днів після повернення додому.)

А потім знову задзвонив телефон...

- Здравствуйте!
- Доброго дня.
- Вас беспокоит укрАинская инновационно-технологическая компания «Жлоб-инвест». (не запам'ятав назву) Вам удобно сейчас говорить?
- Так, можу... – Сказав я і, якось, чесно кажучи, погас, спустившись з небес на землю… Та подумав, звідки вони весь час беруть мій телефон? Спілкування з іноземцями, що були наскрізь пронизані повагою до України і українців - ураз якось розвіялись. Мій статус - “гордий українець” ніби з розгону шубовснув у холоднюще сибірське море “какой разніци”. І потонув. І враз почались «суровиє запарєбріковиє будні постколоніальної малоросії». Я аж відвикнути встиг за місяць. “Привіт козаче, ти вдома. Забув?”

- Могу ли я поставить Вам несколько вопросов? - невпинно продовжувала дівчина.
- Так, звісно… - абстраговано бовкнув я.
- Скажите пожалуйста…
- Вибачте, а чи можу я, передусім, поставити питання Вам? – на хвилі розбитої замріяності, несподівано для самого себе випалив я.
- Да, конечно, слушаю Вас!
- Як вважаєте, я - українець?
- Ну… да, конечно!
- Чому Ви так вирішили?
- Сльішу.- посміхаючись відповіла вона.
- А Ви українка?
- Да.
- Напевне хтось з Ваших батьків росіянин?
- Нет…
- З дідів?
- Нет, у меня все родственники - украинцьі.
- Ясно…
- А что?
- Та ні, нічого. В мене сьогодні просто дурний день - спілкувався з 4-ма іноземцями сьогодні, і з усіма довелось спілкуватись українською, уявляєте?) Думають дурні, що якщо ми тут в Україні, революцію зробили, з Росією воюєм, то і українською говоримо.) Смішні! Не дзвонили вони по інет магазинам нашим, не ходили на сайти, не включали телек і не слухали радіо… Та й просто людей... Невігласи.
Але нічого, це справа часу, звикнуть правда? Ну не нам же ставати знову українцями після того як нас совок зґвалтував, правда ж? Як вже склалось історічєскі, так тому і бути! Хай вчать історію спочатку, щоб знали якою мовою до українців треба звертатись. От Ваша компанія і Ви знає, так?

Пауза…

Поклав трубку.
Псих-одинак короче, мабуть подумала.)

А мені інколи здається, що так і є…
Бо кому вона треба, та Україна? Жменьці психів?
Photo

Цікаві фашисти ці європейці, ні краплини співчуття в них нема. :)

Приміром, особи, які ЛИШЕ ХОЧУТЬ здобути чеське громадянство, мають скласти письмовий іспит з чеської мови. Крім цього, потрібно скласти іспит із чеських реалій. Іноземець має знати чим жило і живе чеське суспільство, знати чеську мову і законодавство.

І після складання цих іспитів так жити в країні упродовж щонайменше 5 років. І за цей час потрібно мати в повному порядку сплату податків, забезпечене медичне страхування, мати бездоганні стосунки з поліцією, і навіть не порушувати правила дорожнього руху!

І лише тоді можна буде розглянути Вашу заявку на громадянство цієї країни.

Отаке.)

Уявляєте, як люди, що живуть за такими правилами, наприклад дивились на бажання наших орків взяти в уряд якогось Міклоша і прийняли під це діло в Раді швиденько цілий новий закон! Ви це уявляєте? Під одну людину, швиденько в попихах “незалежний” український парламент, що типу всупереч волі президента не міг назбирати 150 підписів за відставку Шокіна, прийняв цілий закон! А потім лідери нації торгувались до гарячки за портфелі так, що про Міклоша й забули.)) Жесть.) І про закон,який прийняли - теж.

І ще, цікаво от мені - скільки людей, наприклад, за тим круглим горе-столом бебебе-радбезу України змогли би отримати українське громадянство, якби правила були на зразок чеських? 1 чи може аж 2?

А ще кажуть в Чехії,особливо в Карлових Варах живе багато адекватних русскіх. Вони харошиє, Путіна обматюковують, вважають що в Росії бєзпрєдєл, що так адекватні люди жити не можуть і т д. Але чеську мову вчити при цьому не хочуть. І дають хабарі щоб отримати громадянство, і руйнують та розбещують країну... І якби їх туди послати мільйон, вони б там вибрали свого президента і зробили б Новоросію. І далі б тікали вже інші харошиє, які чомусь виявились таки поганцями.

І, власне, це більше схоже на орківський наступ, аніж на втечу.

Це замкнуте коло якесь...
Какая разніца - це ментальність орди.

Post has attachment

Post has attachment

Post has attachment

Post has attachment

Post has attachment

Post has attachment
Wait while more posts are being loaded