Profile cover photo
Profile photo
Oleg Vedmedenko
2,486 followers -
Епископ Олег Ведмеденко. Украинский богослов, писатель, проповедник и миссионер. Родился и живет в Луцке (Украина). Епископ Украинской Независимой Апостольской Православной Церкви. Возглавляет кафедру УНАПЦ в Луцке с титулом Епископа Волынского и Галицкого. Основатель и ведущий Библейской школы духовного совершенствования (www.vedmedenko.org ). Член Национального союза журналистов Украины (НСЖУ). Дипломант Премии им. Ивана Франко в области информационной деятельности за 2009 год.
Епископ Олег Ведмеденко. Украинский богослов, писатель, проповедник и миссионер. Родился и живет в Луцке (Украина). Епископ Украинской Независимой Апостольской Православной Церкви. Возглавляет кафедру УНАПЦ в Луцке с титулом Епископа Волынского и Галицкого. Основатель и ведущий Библейской школы духовного совершенствования (www.vedmedenko.org ). Член Национального союза журналистов Украины (НСЖУ). Дипломант Премии им. Ивана Франко в области информационной деятельности за 2009 год.

2,486 followers
About
Oleg's posts

Post has attachment
Епископ Олег (Ведмеденко). "Я познал... (Осознание)" (ВИДЕО): https://youtu.be/Y4B0FSK48jk

ДОПОЛНИТЕЛЬНАЯ ИНФОРМАЦИЯ:

Лекции и проповеди епископа Олега (Ведмеденко) смотрите на сайте Библейской школы, в разделе "Аудио и видео (Архив)" http://www.vedmedenko.org/lection-archive.php

Приглашаем на нашу страничку "ПОМОЧЬ РЕСУРСУ". Открыт карточный счет. Спасибо за сослужение: http://www.vedmedenko.org/help.php

Post has attachment
Єпископ Олег (Ведмеденко). "Я пізнав... (Усвідомлення)" (ВІДЕО): https://youtu.be/Y4B0FSK48jk

ДОДАТКОВА ІНФОРМАЦІЯ:

Лекції та проповіді єпископа Олега (Ведмеденка) дивіться на сайті Біблійної школи, у розділі "Аудіо та відео (Архів)": http://vedmedenko.org.ua/lection-archive.php

Запрошуємо на нашу сторінку "ДОПОМОГТИ РЕСУРСУ". Відкрито картковий рахунок. Дякуємо за співслужіння: http://vedmedenko.org.ua/help.php

Post has attachment
Начало зла – гнев, начало гнева – страх, начало страха – желание, начало желания – гордыня. Начало всего – Господь…
«Потому что тварь покорилась суете не добровольно, но по воле Покорившего ее, в надежде, что и сама тварь (здесь: по своей воле, добровольно) освобождена будет от рабства тлению в свободу славы детей Божиих» (Рим.8:20,21).
«Я образую свет и творю тьму, делаю мир и произвожу бедствия; Я, Господь, делаю все это…» (Ис.45:7)

(Епископ Олег Ведмеденко. "Духовный дневник" ) http://www.vedmedenko.org/blog.php

Post has attachment
Початок зла – гнів, початок гніву – страх, початок страху – бажання, початок бажання – гординя. Початок усього – Господь…
«Бо створіння покорилось марноті не добровільно, але через Того, Хто скорив його, в надії, що й саме створіння (тут: по своїй волі, добровільно) визволиться від неволі тління на волю слави синів Божих…» (Рим.8:20,21)
«Я, що світло формую та темність творю, чиню мир і недолю творю, Я Господь, Який робить це все…» (Iс.45:7)

(Єпископ Олег Ведмеденко. "Духовний щоденник" ) http://vedmedenko.org.ua/blog.php
Photo

Post has attachment
Антипасха. Неділя 2-га після Пасхи, провідна. Ап. Фоми. Божественна літургія, архієрейський чин (неділя, 23 квітня 2017 року Божого).

Громада «Христового Воскресіння» Української Незалежної Апостольської Православної Церкви (УНАПЦ), м. Луцьк. Настоятель - Єпископ Олег (Ведмеденко). Запис прямої трансляції, не редаговано (ВІДЕО):

https://youtu.be/uVtQLC0Gulk

Post has attachment
Антипасха. Неділя 2-га після Пасхи, провідна. Ап. Фоми. Божественна літургія, архієрейський чин (неділя, 23 квітня 2017 року Божого).

Громада «Христового Воскресіння» Української Незалежної Апостольської Православної Церкви (УНАПЦ), м. Луцьк. Настоятель - Єпископ Олег (Ведмеденко). Запис прямої трансляції, не редаговано (ВІДЕО):

https://youtu.be/uVtQLC0Gulk

Post has attachment
ПРОВОДИ
Спомин померлих у Світлу Седмицю.

Наступна, друга неділя після Пасхи називається за церковною традицією Антипасхою (від грецьк. “замість Пасхи” — друга, нова Пасха). Вона має іще назву Неділі про Фому, або Фоминої неділі. Служба цього дня присвячена спогаду про осязання ап. Фомою ран воскреслого Христа.

Антипасха, як оновлений спогад про Пасху на восьмий день, знаменує собою вічну радість християн, пов’язану з Воскресінням Христовим. Число 8 в біблійній мові символізує початок нового етапу, нового життя, нової седмиці. Саме перша неділя після Великодня є в нас Неділею провідною, або ж Проводами. Проводи — це урочисті поминки, Великдень для померлих. Часто їх плутають з так званим Навським великоднем, відзначення якого, на відміну від Проводів, не освячене церковною традицією.

Сама назва Навський (або Наський) великдень походить від старослов’янського слова “навь”, або “навьє” — себто мрець. Іншими словами, це Пасха померлих. В деяких місцевостях України таке поминання померлих відоме також під назвою Рахманський великдень. Корені цієї традиції сягають сивої давнини, язичницької доби. Ще з дохристиянських часів ми маємо відомості про обряд поховання у слов’ян, відомий як “тризна”. Згідно з дослідженням митрополита Іларіона (в миру — проф. І.Огієнка), найдавнішу згадку про тризну у слов’ян подає візантійський письменник VII ст. Теофілакт. В Іпатієвому літописі змальована тризна по князю Ігорю у 945 році. Тризна — це поминки, на яких пили і їли, а на деяких могилах справляли ігрища та військові змагання, вірячи, що душі померлих, спостерігаючи за цими дійствами, тішаться з них.

З приходом на слов’янські землі християнства православна церква розпочала боротьбу з язичницькими обрядами, в тому числі й з тризнами. Але ця боротьба не увінчалася повним викоріненням поганських обрядів, хоча вони з часом змінилися, набули інших форм і наповнилися новим змістом. Хоч “родимі плями” давніх язичницьких звичаїв залишились в народних традиціях і донині, безумовно, заслуга Церкви в тому, що докорінно було змінене їхнє першопочаткове поганське ідейне навантаження, і сьогодні ця обрядовість набула духовного християнського змісту. Таким чином за християнського часу з’явився обряд поминання померлих. Це православний похоронний обряд, панахиди, “батьківські поминальні суботи”.

В різних місцевостях України великоднє поминання померлих відбувається в різні дні. І часто через це маємо плутанину місцевих і встановлених Церквою традицій. Так Навський (дехто, не знаючи етимології цього слова, каже Намський) великдень святкується як народна традиція у четвер на Світлому тижні (часом це роблять в четвер на Страсному тижні, а в місцевостях, де він має назву Рахманський, — часто його взагалі справляють окремо і святкують у середу четвертого тижня після Великодня на так зване Переполовення, коли маємо половину терміну між Пасхою і Трійцею). А наступного тижня, тобто на початку Фоминого тижня (в неділю, понеділок або вівторок), урочисто справляють Проводи. І знову ж таки вони в різних місцевостях справляються не в один день (в Галичині бувають й другого дня Великодня). Це також Великдень для померлих, але вже в церковній традиції.

Що стосується обрядової сторони, то наші предки вірили, що на третій день Пасхи необхідно кидати шкаралупки з свячених крашанок у воду, щоб вони пливли до Чорного моря, в країну померлих або ж в країну Рахманів, до якої вони і припливуть якраз в середу Переполовення. З цього, мовляв, мерці Рахмани й довідуються, що в нас, живих, уже Великдень і треба й собі святкувати. Історично таке повір’я можна пояснити тим, що наші предки, подорожуючи, доходили до Індії, де були так звані касти брахманів. І, пов’язуючи ці чудові теплі краї з Раєм, “ірієм”, “вирієм” на Сході, розповідали оповідки про індійських йогів-аскетів, “рахманів”, що є “великі постники і їдять крашанки раз на рік”. Про ці та інші вірування українського народу чудово розповідає митрополит Іларіон у своїй відомій монографії “Дохристиянські вірування українського народу”. Зазначу тільки, що, згідно з народним повір’ям, в Навський великдень суворо забороняється копати землю, щоб таким чином не потурбувати померлих.

Проводи в Україні справляються урочисто. Люди всією сім’єю виїжджають на цвинтарі, ідуть на кладовища, щоб у ці радісні Великодні дні разом пом’янути своїх спочилих рідних та близьких. На могилки запрошуються священики, які освячують їх і служать короткі молебні-панахиди. Рідні та близькі покійних приносять паски, крашанки, святкові страви, і кожна сім’я біля могилки свого рідного, “на гробках”, поминає його за трапезою добрим словом, згадуючи епізоди з життя покійного. Існує також звичай залишати на могилах крашанки, щоб покійник з усіма розділив радість свята. Згодом ці крашанки можуть забирати діти та старці, промовивши молитву за померлого.

З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php

Post has attachment
ПРОВОДИ
Спомин померлих у Світлу Седмицю.

Наступна, друга неділя після Пасхи називається за церковною традицією Антипасхою (від грецьк. “замість Пасхи” — друга, нова Пасха). Вона має іще назву Неділі про Фому, або Фоминої неділі. Служба цього дня присвячена спогаду про осязання ап. Фомою ран воскреслого Христа.

Антипасха, як оновлений спогад про Пасху на восьмий день, знаменує собою вічну радість християн, пов’язану з Воскресінням Христовим. Число 8 в біблійній мові символізує початок нового етапу, нового життя, нової седмиці. Саме перша неділя після Великодня є в нас Неділею провідною, або ж Проводами. Проводи — це урочисті поминки, Великдень для померлих. Часто їх плутають з так званим Навським великоднем, відзначення якого, на відміну від Проводів, не освячене церковною традицією.

Сама назва Навський (або Наський) великдень походить від старослов’янського слова “навь”, або “навьє” — себто мрець. Іншими словами, це Пасха померлих. В деяких місцевостях України таке поминання померлих відоме також під назвою Рахманський великдень. Корені цієї традиції сягають сивої давнини, язичницької доби. Ще з дохристиянських часів ми маємо відомості про обряд поховання у слов’ян, відомий як “тризна”. Згідно з дослідженням митрополита Іларіона (в миру — проф. І.Огієнка), найдавнішу згадку про тризну у слов’ян подає візантійський письменник VII ст. Теофілакт. В Іпатієвому літописі змальована тризна по князю Ігорю у 945 році. Тризна — це поминки, на яких пили і їли, а на деяких могилах справляли ігрища та військові змагання, вірячи, що душі померлих, спостерігаючи за цими дійствами, тішаться з них.

З приходом на слов’янські землі християнства православна церква розпочала боротьбу з язичницькими обрядами, в тому числі й з тризнами. Але ця боротьба не увінчалася повним викоріненням поганських обрядів, хоча вони з часом змінилися, набули інших форм і наповнилися новим змістом. Хоч “родимі плями” давніх язичницьких звичаїв залишились в народних традиціях і донині, безумовно, заслуга Церкви в тому, що докорінно було змінене їхнє першопочаткове поганське ідейне навантаження, і сьогодні ця обрядовість набула духовного християнського змісту. Таким чином за християнського часу з’явився обряд поминання померлих. Це православний похоронний обряд, панахиди, “батьківські поминальні суботи”.

В різних місцевостях України великоднє поминання померлих відбувається в різні дні. І часто через це маємо плутанину місцевих і встановлених Церквою традицій. Так Навський (дехто, не знаючи етимології цього слова, каже Намський) великдень святкується як народна традиція у четвер на Світлому тижні (часом це роблять в четвер на Страсному тижні, а в місцевостях, де він має назву Рахманський, — часто його взагалі справляють окремо і святкують у середу четвертого тижня після Великодня на так зване Переполовення, коли маємо половину терміну між Пасхою і Трійцею). А наступного тижня, тобто на початку Фоминого тижня (в неділю, понеділок або вівторок), урочисто справляють Проводи. І знову ж таки вони в різних місцевостях справляються не в один день (в Галичині бувають й другого дня Великодня). Це також Великдень для померлих, але вже в церковній традиції.

Що стосується обрядової сторони, то наші предки вірили, що на третій день Пасхи необхідно кидати шкаралупки з свячених крашанок у воду, щоб вони пливли до Чорного моря, в країну померлих або ж в країну Рахманів, до якої вони і припливуть якраз в середу Переполовення. З цього, мовляв, мерці Рахмани й довідуються, що в нас, живих, уже Великдень і треба й собі святкувати. Історично таке повір’я можна пояснити тим, що наші предки, подорожуючи, доходили до Індії, де були так звані касти брахманів. І, пов’язуючи ці чудові теплі краї з Раєм, “ірієм”, “вирієм” на Сході, розповідали оповідки про індійських йогів-аскетів, “рахманів”, що є “великі постники і їдять крашанки раз на рік”. Про ці та інші вірування українського народу чудово розповідає митрополит Іларіон у своїй відомій монографії “Дохристиянські вірування українського народу”. Зазначу тільки, що, згідно з народним повір’ям, в Навський великдень суворо забороняється копати землю, щоб таким чином не потурбувати померлих.

Проводи в Україні справляються урочисто. Люди всією сім’єю виїжджають на цвинтарі, ідуть на кладовища, щоб у ці радісні Великодні дні разом пом’янути своїх спочилих рідних та близьких. На могилки запрошуються священики, які освячують їх і служать короткі молебні-панахиди. Рідні та близькі покійних приносять паски, крашанки, святкові страви, і кожна сім’я біля могилки свого рідного, “на гробках”, поминає його за трапезою добрим словом, згадуючи епізоди з життя покійного. Існує також звичай залишати на могилах крашанки, щоб покійник з усіма розділив радість свята. Згодом ці крашанки можуть забирати діти та старці, промовивши молитву за померлого.

З книги "Ключ Давидів" (єпископ Олег Ведмеденко).
Книга в електронному вигляді тут: http://vedmedenko.org.ua/books.php
Photo

Post has attachment

Post has attachment
У недільний вечір... https://youtu.be/Y41QfRx8qek
Wait while more posts are being loaded