Зґвалтування Берліна: невідома історія війни

У Росії виходить у продаж примітна книга - щоденник офіцера Радянської Армії Володимира Гельфанда, в якому без прикрас і купюр описані криваві будні Великої Вітчизняної війни.
Дехто вважає, що критичний підхід до минулого неетичний або просто недопустимий, враховуючи героїчні жертви і загибель 27 мільйонів радянських громадян.
Інші вважають, що майбутні покоління повинні знати про справжні жахи війни і заслуговують на те, аби побачити неприкрашену картину.
Кореспондент ВВС Люсі Еш спробувала розібратися в деяких маловідомих сторінках історії останньої світової війни.
Деякі факти і обставини, викладені у її статті, можуть бути неприйнятними для дітей.

Володимир Гельфанд писав свій щоденник з дивовижною щирістю у ті часи, коли це було смертельно небезпечно
У Трептов-парку на околиці Берліна згущаються сутінки. Я дивлюся на пам'ятник воїну-визволителю, що височіє наді мною на тлі вечірнього неба.
Солдат заввишки 12 метрів, що стоїть на уламках свастики, в одній руці тримає меч, а на іншій його руці сидить маленька німецька дівчинка.
Тут поховані 5 з 80 тисяч радянських солдатів, що загинули у битві за Берлін у період з 16 квітня до 2 травня 1945 року.
Колосальні пропорції цього монумента відбивають масштаби жертв. На вершині постаменту, куди ведуть довгі сходи, видно вхід до пам'ятної зали, освітленої, наче релігійна святиня.
Мою увагу привернув напис, який нагадує, що радянські люди врятували європейську цивілізацію від фашизму.
Але для декого у Німеччині цей меморіал - привід для інших спогадів.
Радянські солдати зґвалтували незліченну кількість жінок на шляху до Берлiна, але про це рідко говорили після війни - як у Східній, так і в Західній Німеччині. І у Росії нині про це мало хто говорить.
Щоденник Володимира Гельфанда
Багато російських ЗМІ регулярно відкидають розповіді про зґвалтуваннях як міф, створений на Заході, але одне з численних джерел, які розповідають нам про те, що відбувалося, - це щоденник радянського офіцера.
Лейтенант Володимир Гельфанд, молодий єврей родом з України, від 1941 року і до кінця війни вів свої записи з незвичайною щирістю, незважаючи на чинну тоді в радянській армії заборону вести щоденники.
Його син Віталій, який дозволив мені почитати рукопис, знайшов щоденник, коли розбирав папери батька після його смерті. Щоденник був доступний у мережі, але тепер вперше публікується у Росії у вигляді книги. Два скорочених його видання виходили у Німеччині та Швеції.
детальніше:http://www.bbc.com/ukrainian/society/2015/09/150923_w..
Photo
Shared publiclyView activity