Profile cover photo
Profile photo
Хутко_TV
51 followers
51 followers
About
Posts

Post has attachment

Post has attachment
Add a comment...

Контекстний - у прикметнику 4 підряд приголосних
Add a comment...

Post has attachment
Add a comment...

Post has attachment
Add a comment...

Post has attachment
Add a comment...

Етнонаціональний портрет України
Написано Антон Шпігунов | Січень 9, 2009
Ігор Лосєв, “Радіо Свобода”, 17.10.2003

Згідно з загальним переписом населення 2001-го року, Україну населяють 48 млн. 457 тисяч чоловік. Це відчутне зменшення у порівнянні з 1989 роком.

Як і більшість європейських країн, Україна має високу щільність населення – 80 осіб/км2. Найнижчий показник щільності на півночі, в Чернігівській області – 39 осіб/км2. Найвищий – в Донецькій області – 183 особи/км2. Східні області мають дещо вищий за середній показник – 90 осіб/км2. Але Донецька область в цьому сенсі є рекордсменом.

Як розподіляється зменшення населення по регіонах? Є група відносно благополучних регіонів, де населення або не зменшилося, або зменшилося дуже незначно: Крим, Київ, Волинська область, Закарпаття, Івано-Франківська, Рівненська, Тернопільська, Чернівецька, місто Севастополь, Львівська. Є середняки: Миколаївська, Херсонська, Хмельницька, Київська. Є регіони з дуже відчутним зменшенням людності: це сумний рекордсмен Чернігівщина; – 12%, Луганщина; – 11%, Житомирщина; – 10%, Донеччина; – 9%, Сумська; – 9%, Харківська; – 9%, Кіровоградська; – 9%. Не дуже добрі справи у Вінницькій, Дніпропетровській, Запорізькій, Одеській, Полтавській областях – 7-8% зниження.

Україна залишається переважно урбаністичною країною, з чисельною перевагою міського населення над сільським: 32 млн. 754 тис. городян (або 67,2%) проти 15 млн. 883 тис. (або 32,*%) сільського. Проте, як для європейської держави, це дуже високий показник сільського населення, що свідчить й про певний рівень продуктивності сільського господарства. Себто кожний селянин в Україні годує себе і ще двох громадян. Для держави, що претендує на роль житниці Європи, така ефективність аграрного виробництва не є нормальною. Причому, співвідношення між міським і сільським населенням за останні два переписи практично не змінилося.

Найменш сільськими є такі регіони України, як Донеччина – 10%, Луганщина – 14%, Дніпропетровщина – 17%, Харківська – 21%, Запорізька – 24% (селян). Найбільш сільські: Тернопільська і Закарпатська обл. – по 59% сільського населення, Івано-Франківська і Чернівецька – по 58%, Вінницька – 56% і Рівненська – 55%. Водночас найвищий рівень урбанізації в Донецькій області, в якій мешканці міста становлять 90% населення, Луганській – 86% та Дніпропетровській – 83%.

В Україні значне перевищення кількості жіночого населення над чоловічим: 22 млн. 441 тис чоловіків (або 46,3%) проти 26 млн. 16 тис. жінок (або 53,7%). Найбільший відсоток жінок – 55 в Чернігівській області, найменший – 52 в Закарпатській, у решті регіонів коливається в діапазоні 53-54%. Найменше чоловіків у Чернігівській області – 45%, найбільше – в Закарпатті – 48%. Але у порівнянні з 1989 роком диспропорція між жіночим і чоловічим населенням зменшилась – за рахунок деякого вирівнювання в селах; у містах же, навпаки, кількість жінок на 1000 чоловіків дещо зросла (але йдеться переважно про старші вікові групи, бо в репродуктивному віці кількість жінок і чоловіків практично однакова).

В Україні збільшилась кількість міст – нині маємо 454 міста. Серед них 37 це міста із кількістю населення від 100 до 500 тисяч, 9 міст мають понад півмільйона жителів, а у 5-ти кількість населення перевищувала 1 млн. осіб. У Києві, столиці України понад 2,6 млн. жителів.

З усього населення України громадяни Української держави становлять 47 млн. 950 тис, іноземних громадян – 168 тис. з них громадян держав СНД – 151 тис. осіб.
Найбільше іноземців проживає в місті Севастополі (3,4%). Однак, за повідомленнями деяких політичних партій, щонайменше 20% населення цього міста має подвійне громадянство, заборонене законодавством України. Значні групи іноземців на теренах Автономної Республіки Крим – 0,8% населення республіки, та в Одеській області – 0,7% іноземців, але за повідомленням місцевої преси приміром на Буковині теж є тисячі громадян з подвійним громадянством.

Суттєві зміни відбулися в етнічному складі населення України. Українців збільшилося до 77,8% проти 72,7% у 1989 році. Дещо зменшилась кількість росіян з 22,1% у 1989 році до 17,3% у 2001р. Нині росіян в Україні 8 млн. 334 тисячі осіб, українців – 37 млн. 541 тис. осіб. Зменшилась доволі суттєво кількість білорусів у складі населення України (з 0,9% до 0,6%) і євреїв (з 0,9% до 0,2%), трохи зменшився відсоток молдован і болгар, поляків, угорців. Не змінився відсоток греків, німців, казанських татар, циган, румунів. У 5,3 рази збільшився відсоток кримських татар (це пов’язано з поверненням народу з місць депортації), у 1,8 рази збільшився відсоток вірменів (цей етнос найбільш активно мігрує в Україну), кількість вірменів нині майже у двічі перевищує їх кількість у 1989 році. Суттєво збільшилась кількість грузинів і азербайджанців.

Дані перепису мають покласти край етнополітичним спекуляціям деяких орієнтованих на закордон сил, які стверджують, що в Україні росіяни становлять половину населення, в абсолютних цифрах 20-25 млн, як заявляє лідер Російського блоку Свистунов, щоправда, він поділяє росіян на росіян у вузькому і широкому розумінні. У вузькому, це, напевно, ті люди, що справді є росіянами, а в широкому всі, кого такими може оголосити пан Свистунов, вимагаючи зміни етнокультурного статусу української держави.

Цікавим є етнічний розподіл населення України по регіонах: в АР Крим дещо зменшився відсоток росіян: з 65,6% до 58,3%, та українців – 26,7% до 24,3%. Це поясняється збільшенням у 6,3 рази кількості кримських татар, що становлять сьогодні 12% населення Криму. У 3,6 рази зросла кількість вірменів у Криму. Різко зменшилась кількість євреїв (з 0,7% до 0,2%). Майже вдвічі збільшилась кількість азербайджанців.

Найбільш українськими є Тернопільська (97,8%) та Івано-Франківська обл. (97,5%). Найменш – Донецька (56,9) й Луганська – (58%). У Києві українці становлять 82,2%, важно у це повірити, спостерігаючи побутову поведінку і слухаючи мову спілкування киян. У Севастополі дещо зменшилась відсоткова кількість росіян – з 74,4% до 71,6%, і дещо зросла чисельність українців – з 20,7% до 22,4%.

Дещо мають вщухнути і політичні спекуляції на мовному грунті. До перепису від прихильників “російськоязичництва” можна було почати, що російська є рідною майже для 60% населення, а дехто називав ще фантастичніші цифри.

Російську вважають рідною 29,6% населення, а українську 67,5%, себто однозначна більшість. На жаль, цей факт ніяк не забезпечує мовних прав українцям у власній державі, про що свідчать факти дискримінації за мовною ознакою, зокрема закриття україномовних шкіл у Донецьку і Дніпропетровську.

Слід зауважити, що серед українців українську мову рідною визнали 85,2%, серед росіян – 3,9%, серед білорусів – 17,5%, серед циган – 21%, серед німців – 22,1%. Найбільш українофільською меншиною є поляки – 71% вважає рідною українську мову, найменш українофільською меншиною після росіян – греки, 88,5% вважають рідною російську і лише 4,8% українську.
Add a comment...

Діалог у лісі

Володимир Богайчук.

Якось мовив до опеньків в лісі моховик
«Як поїдемо у місто буду зватись махавік.
Там я стану гаражаном –
Дуже важним паном,
Буду размавлять на регіональном
Язикє дуже общєвсємпанятном,
Саатєчєствєнніком запишуть
І в рускій мір пропишуть,

Буду слухати шедеври руского шансона,
Що звучать із золотого грамофона.
Ну а вас ребята
Буду звать апята».

Після моховикових побрехеньок
На це мовив так старий опеньок:
«Я не знаю чим у гаражі будеш ти махати
Знаю, що всіх нас будуть за дві щоки наминати.
І пропишуть нас по тому в унітазі
Як і всіх язикоговорящих в тій заразі
Там поющіє прєзєрватіви
Проспівають тухлі наративи
Про дурниці спільної історії
Ніби вийшли всі гриби із Мухоморії
І запам’ятай: любим ми не п’яти, а пеньки
Тому й люди називають нас опеньки».

2011
Add a comment...

Мова – це не просто спосiб спiлкування, а щось бiльш значуще. Мова – це всi глибиннi пласти духовного життя народу, його iсторична пам’ять, найцiннiше надбання вiкiв, мова – це ще й музика, мелодика, фарби, буття, сучасна, художня, iнтелектуальна i мисленнєва дiяльнiсть народу.

Олесь Гончар

* * *

Людина, яка втратила свою мову, – неповноцiнна, вона другорядна в порiвняннi з носiєм рiдноï мови.

Павло Мовчан

* * *

Хто не любить своєï рiдноï мови, солодких святих звукiв свого дитинства, не заслуговує на iм’я людини.

Й. Г. Гердер

* * *

А на москалiв не вважайте, нехай вони собi пишуть по-своєму, а ми по-своєму. У ïх народ i слово, i у нас народ i слово. А чиє краще, нехай судять люди.

Тарас Шевченко. “Передмова до нeздiйсненного видання “Кобзаря”

* * *

Рiдна мова на чужинi
Ще милiшою стає.

Павло Грабовський

* * *

Мова – це великий дар природи, розвинутий i вдосконалений за тисячолiття з того часу, як людина стала людиною.

Кiндрат Крапива

* * *

Поки жива мова в устах народу, до того часу живий i народ. I нема насильства нестерпнiшого, як те, що хоче вiдiрвати в народу спадщину, створену незчисленними поколiннями його вiджилих предкiв.

Костянтин Ушинський

* * *

Народ, що не усвiдомлює значення рiдноï мови для свого вищого духовного життя i сам ïï покидає й вiдрiкається, виконує над собою самовбивство.

Шафраник

* * *

Найбiльше i найдорожче добро кожного народу – це його мова, та жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає I своє давнє життя i своï сподiванки, розум, досвiд, почування.

Панас Мирний

* * *

Хто ясно думає, той ясно i говорить.

Буало

* * *

Мова – духовне багатство народу.

Василь Сухомлинський

* * *

Мова – втiлення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любiмо ïï, вивчаймо ïï, розвиваймо ïï! Борiмося за красу мови, за правильнiсть мови, за приступнiсть мови, за багатство мови…

Максим Рильський
Add a comment...

Знищити нашу мову неможливо – це те саме, що запломбувати Ніагару [Лесь Танюк]!

Мова зникає не тому, що її не вчать інші, а тому, що нею не говорять ті, хто її знає [Х.Арце].

Стан державної мови, рівень володіння нею, поширеність у різних сферах життя — усе це показник цивілізованості суспільства [Олександр Пономарів].

Рідна мова дається народові Богом, чужа – людьми, її приносять на вістрі ворожих списів [В. Захарченко].

Доля української мови – то є водночас й доля української держави й нації [Ігор Лосєв].

“Ти лиш храм збудуй, а люди в нього прийдуть” [Ліна Костенко].

“Я ще можу не противитись, коли ображають мене як людину, але коли ображають мій народ, мою мову, мою культуру, як же я можу не реагувати на це?” [Михайло Коцюбинський].

Скільки української мовної території, стільки й української державності [Іван Заєць].

“Варто сказати про нерозумність новомодного українського патріотичного стереотипу про російську мову як “мову іноземної держави”: адже це рідна мова багатьох українських громадян, вона змалку знайома майже всім українцям, подобається це кому чи ні, і тому її нинішній статус не можна порівнювати із статусом англійської чи будь-якої іншої” [Іван Дзюба].

Україна – це суспільство, яке ще перебуває в пошуках своєї ідентичності. Теперішня русифікація цієї країни поглиблює її орієнтацію на Росію і є загрозою нашій національній безпеці.

Народ, який позбувається самого себе, ніколи не буде щасливим народом [Віталій Портников].

Українська мова – це мова не тільки українців, спілкуватися нею мають право мешканці України всіх національностей з потреби гуртуватися, з необхідності доходити порозуміння й ладу в спільному домі [Віталій Радчук // "Дивослово", 2003, №9, с.6].

В Конституції України чітко записано, що українська мова є державною. Більше того, за визначенням Конституційного Суду, українська мова є символом держави. Нам же пропонують офіційну двомовність, тобто, по суті, рівні права вовка і зайця з’їсти одне одного [Віталій Радчук].

“Вже сьогодні мова, відсутня в Інтернеті, – це мова, яка більше не існує у модерному світі” [Джерело інформації].

Мова – далеко не тільки “засіб спілкування”, тобто передачі “вже готових думок”, як нас усіх учили в імперській школі. Куди серйозніша її місія – бути способом народження тих думок: коли “нема мови”, людині просто-напросто “нема чим думати” [Оксана Забужко. "Репортаж із 2000-го року", К., 2001, с.78].

У всіх народів мова — це засіб спілкування, у нас це — фактор відчуження. Не інтелектуальне надбання століть, не код порозуміння, не першоелемент літератури, а з важкої руки Імперії ще й досі для багатьох — це ознака націоналізму, сепаратизму, причина конфліктів і моральних травм [Ліна Костенко].

Мова є тим чинником, що встановлює “природні” межі нації, при цьому, будучи унікальною системою світобачення й самовираження окремої нації, виступає не лише засобом спілкування, а й дає змогу представникам цієї спільноти розуміти одне одного на глибинному, підсвідомому рівні [Любов Мацько].

…Ознакою нормального культурно-духовного життя буде відсутність розмов про національні проблеми [Євген Сверстюк].

Можна кричати, витратити на що-небудь всю свою енергію. А можна мовчки щось робити, не волаючи. Треба мати українську державу, перш за все, у себе в душі. Коли Маганді сказав “не купуйте англійських товарів”, англійці просто пішли з тієї країни, і вона зараз вільна [Віталій Радчук].

Тих небагатьох, хто говорить правильно, сприймають як диваків і чужаків; власне, у юрбі вони й самі почуваються діаспорою [Віталій Радчук].

Людина, котра знає українські слова, ще не знає мови [Ольга Яремко, "Урок української", 2003, №2, с.35].

Згідно з відомим висловом Бодуена де Куртене державна мова – це діалект, за яким стоїть армія й поліція.

Карл Маркс казав, що чужою мовою розмовляє у державі або гість, або найманець, або окупант, який нав’язує їй свою мову.

“Украина – это Русь, которая осталась дома. Нет на ней ни греха, ни вины” [Валерія Новодворська, російська правозахисниця].

Ми не дозволимо перетворити Україну на смітник інших культур і цивілізацій. Не уподібнюйтесь відомій тьоті Моті з комедії Миколи Куліша “Мина Мазайло”, яка вважала, що “гораздо пріятнєє бить ізнасілованной, чем украінізірованной” [Лесь Танюк].

О.О. Потебня (1835-1891) – російський та український мовознавець із світовим іменем, автор, зокрема, славетної чотиритомної праці “Из записок по русской грамматике” – стверджував: “Без знання її [української мови] українські устремління виявляться збудованими на піску”.

Варто пройнятись увагою до слів відомого російського поета, щирого друга українців Леоніда Вишеславського, який ще за радянських часів, писав: “Я певен, що знання української мови безмежно збагатить кожну російську людину, яка проживає в Україні”.

“Нове життя нового прагне слова”, – казав Максим Рильський.

Рушієм національного є дух, а екзистенцією духу є мова [Вільгельм Гумбольт].

Мова – найважливіший національний ідентифікатор, завдяки якому кожна нація вирізняється з-поміж инших, усвідомлюючи себе самодостатнім та самочинним суб’єктом історії [Ольга Федик].

Мова, позбувшись ідеального, перестає бути творцем матеріального [Ніна Велехова].

Мова – це кров, що оббігає тіло нації. Виточи кров – умре нація [Юліан Дзерович].

Нації вмирають не від інфаркту, спочатку в них відбирають мову [Ліна Костенко].
Add a comment...
Wait while more posts are being loaded