Profile cover photo
Profile photo
Oleg K.
781 followers -
Danger is a real, but fear is a choice
Danger is a real, but fear is a choice

781 followers
About
Oleg's posts

Post is pinned.Post has attachment
Public
Звідки до нас приходить Дід Мороз?

Ми не знаємо, звідки він приходить до нас, з царства вічного холоду або царства смерті. Не знаємо, чому дружно кличемо його Дід. Але якщо Дідух, дідів дух - тільки давні імена Діда Мороза, отже, кожен рік нам приносить подарунки наш власний дідусь, Дух нашого Роду. Той самий, чийого імені ми навіть не знаємо…


Звідки до нас приходить Дід Мороз?
Сьогодні Дід Мороз переживає важкі часи. Із Заходу його атакує Санта-Клаус, який претендує на головну роль у новорічному ревю. У Росії православна церква періодично нагадує дідусеві його язичницьке минуле. А в Україні йому регулярно докоряють співпрацею з радянською владою, та й взагалі жадають заслати діда на пенсію. Мовляв, Дід Мороз - не українець і не наш персонаж. Наш герой - святий Миколай!

Дивна постановка питання. Вийдіть на вулицю в різдвяну чи новорічну ніч. Холодно? У кого є сумніви, що цей Мороз - місцевий? А Миколай, - між іншим, теплолюбивий грек із Середземномор’я.

Дід Мороз жив під Києвом!

Безумовно, традиція запрошувати на радість дітворі ряженого діда в багаті будинки прийшла до Києва зі столиці імперії. Але звідки прийшов власне Дід Мороз? Шлях його був довгий і зайняв більше десятка століть. Причому за час шляху він змінив чимало імен - Позвизд, Карачун, Зимник, Тріскун, Студенець, Морозко, Мороз Іванович, Ялинковий дід, Чугайстер в Карпатах...

Як свідчить древній синопсис, Позвізд був третім з кумирів, які були встановлені у Києві князем Володимиром (ще не хрестителем, а затятим язичником). Відомий також як Посвист і Вихор, давньослов’янський бог відрізнявся від нашого Діда швидше вдачею, ніж зовнішністю. Він мав розкішну бороду, довгий, крилатий одяг, з його шати йшов сніг, а вітри майоріли за ним замість плаща. В оточенні слуг - вихорів і бур - він носився по небу, а у вигляді подарунка слов’яни просили його не завдавати їм зла.

І, до слова, нинішня традиція будувати «дідам» персональні будинки у Великому Устюзі, Архангельську або Лапландії має не менш давню історію. Статуя Позвизда займала почесне місце на капищі, спорудженому по центру Старокиївської гори, навпроти княжого палацу. Але прямо під Києвом в чистому полі для повелителя снігу і граду був збудований храм. Щоб той, втомившись від польотів, міг відпочити від лихих справ у своєму власному будинку і згадати, як його шанують кияни.

У дохристиянські часи улюбленець князя Володимира був божеством демісезонним. Так само, як і пізніша його іпостась, про існування якої селяни, зі зрозумілих причин, пам’ятали не тільки взимку. Примхи господаря поганої погоди позначалися і навесні, і влітку. Тому в переддень Різдва і в українських, і російських, і білоруських селах дух холоду запрошували в будинок одними і тими ж словами: «Ой, Мороз, Мороз, іди в хату кутю їсти. Взимку ходи, а на Петрівку не ходи».

Збереглося чимало описів цього древнього обряду.

Перед тим як сісти за різдвяний стіл з обов’язковими дванадцятьма стравами, господиня набирала потроху з кожної миски. Тримаючи частування в руках, господар виходив за поріг і, тричі повернувшись по Сонцю, кликав на кутю Мороза, бурю і диких звірів. «Буре, буре, будь ласкава і Виходь до нас на святу вечерю», «Вовче, вовче, ходи до нас до оброку, а не прийдеш до оброку, аби сь не йшов д моїй худобі».

Велес
Як тут не згадати, що челядь Посвиста-Вихора - бурани і бурі, за легендою, оберталися в зграї вовків і ведмедів-шатунів? Але загальна для всіх східних слов’ян, що населяли колись землі Київської Русі, традиція годування Мороза змушує істориків запідозрити його в родинних зв’язках і з іншим божеством – Велесом, а в Карпатах – з Чугайстром (який, скоріше за все був тим самим Велесом, але названий іншим іменем).

В епоху київських князів кумир бога худоби, продуктивних сил природи і підземного світу стояв на Подолі. У той час як сам Велес мешкав там же, де і відомий Морозко, - або в лісі, або ...в царстві смерті. «Повелитель смерті» - ще одне призабуте ім’я доброго дідуся - Карачун і до наших днів залишається синонімом слова «смерть».

За сотні років до винаходу центрального опалення та інших благ міської цивілізації, зв’язок зими зі смертю не видавався людям красивою метафорою. Згідно древньослов’янським віруваннями, Карачуном (Корочуном, Коротуном) звали одного з найлютіших богів. Помахом своєї палиці, цей сивочолий старець, що міг вкоротити віку всьому живому, щороку карав морозами і студив землю і, на відміну від Посвиста-Вихора, мешкав не на небi, а під землею.

Пізніше на Західній Україні Карачуном іменували власно різдвяне свято, а в Стародавній Русі - зимовий сонцеворот, найкоротший день року - смерть Сонця. З приходом християнства церква пристосувала світле Різдво до язичницького сонцестояння, але негласна назва залишилася.

За переказами, в період найбільш темного язичництва саме на свято зимового сонця найдавнішого Діда Мороза «годували» людськими жертвопринесеннями. Молоду, гарну незайману дівчину забирали до лісу, прив’язували до дерева і залишали на погибель. Якщо упродовж дня жертва замерзала на смерть, вважалося, що підношення прийняте і наступний рік буде вдалим.

Правда то чи ні, але цей сюжет проглядається і в казці «Морозко», і в написаній на основі селянського фольклору поемі Некрасова «Мороз, Червоний ніс». Причому народна версія «Морозка» значно відрізняється від старого, доброго радянського фільму режисера Олександра Роу, головну роль в якому, до речі, зіграв український актор Олександр Хвиля, який потім став «головним» Дідом Морозом на новорічних святах в Кремлівському палаці.

Гарну дівчинку-пасербицю, залишену за наполяганням злої баби-мачухи під деревом в зимовому лісі, сніговий дід таки нагороджує теплою шубою і коштовними дарами. А ось рідних дочок мачухи, які побажали повторити її подвиг, і які насмілилися грубити Морозко, наступного дня знаходять мертвими.

Цікаво, що, на думку народу, історія ця закінчується добре. Поховавши дочок, «стара погнівалася, посварилася та після з падчеркою помирилася, і стали вони жити-поживати та добра наживати, а лиха не поминати». Хороша дівчинка вийшла заміж, а її батько «внучат Морозко лякав і пручатися не давав». Мораль повністю запозичена з народних обрядів: хто Діда Мороза шануватиме, буде жити довго і щасливо, хто ні - тому і життя немає.

Схожий «хеппі-енд» і у творі Некрасова. Нещасна селянка зустрічає в лісі Мороза-воєводу, який любив «в глибоких могилах небіжчиків у іній наряджати». Він пропонує їй стати його дружиною, наречена замерзає до смерті і таким чином, через смерть, нарешті знаходить неможливе в житті щастя.

Піди зрозумій, хороший Дід Мороз чи поганий? Особливо якщо згадати, що Дідом слов’яни здавна називали дух Роду. Свого далекого прапращура, якому теж прийнято було догоджати і його частувати, запрошуючи з царства мертвих до оселі: «Діду, Діду, йди до обіду».

Першим таїнством різдвяного Святвечора на Україні було внесення до хати Дідуха - снопа Жита \ пшениці. Привітавши домашніх зі святом, господар ставив «Діда» на почесне місце. Такого ж або того самого «Діда» - останнього снопа під час жнив - з почестями несли до хати з поля восени. По закінченні зимових гулянь його перемелювали і навесні засівали цим зерном нове поле.

Але, як засвідчено ще Грушевським, окрім красномовного імені Дідух (Дідів дух) у цього символу Праотця було й інше - Карачун. На Різдво було прийнято вшановувати всіх померлих - своїх і чужих, грішних і праведних. Для них щедро залишали на ніч залишки їжі та розсипали крихти по підлозі. Але перед прадідом Дідухом-Карачуном ставили окрему миску, - жертву у вигляді хліба з кутею. Кутя здавна вважалася блюдом для поминання мертвих.

Другий неодмінний атрибут різдвяного застілля - узвар, символ життя. Життя і смерть панували в цю ніч на столі, за вікном і на небі... Вважалося, що добре нагодовані душі померлих – «діди», великі і маленькі, - захищають своїх нащадків від всіляких негараздів. І славнозвісні зимові колядування та щедрування, під час яких виряджені в страхолюдні маски і вивернуті навиворіт кожухи парубки й дівчата ходили по хатах, стукали у вікна та збирали в мішки ковбасу з пирогами, - не що інше, як карнавальна хода духів, що вимагають щедрих і смачних дарів. Старшина колядників традиційно називався Дідом (він не повинен був вимовляти жодного слова). І сенс підношення був традиційний - купити собі щасливий, урожайний і ситий прийдешній рік. Тим паче, що давньослов’янський Новий рік, що прямо пов’язаний з Карачуном і Колядою, і що подарував нам на пам’ять колядки, в сиву давнину наші предки відзначали точнісінько на зимове сонцестояння,- в найдовшу ніч. Це було свято життя і смерті.

Одні вважають Карачуна близнюком Чернобога, інші зимовим втіленням Велеса, богом домашньої худоби. Треті стверджують, що так звали Чорного Змія. Щороку він заковтував старе Сонце. Але на ранок богиня Коляда народжувала у водах Дніпра маленького сина Божича - нове світло. Смерть породжувала життя. Так само, як скошений сніп Дідух породжував нові посіви, як наш Праотець породив всіх нас. І коло це було нескінченне...

Вітальна листівка початку ХХ століття
Добрий Дідусь Мороз подарунки нам приніс!

В епоху обожнювання природи у всіх краях, де взимку панував холод і сніг, Мороз не міг не стати божеством. Але як би не звали зимового діда - Зимник, Тріскун, Студенець, - він пройшов рука об руку з людством довгу дорогу від дрімучих язичницьких лісів до блискучих новорічних балів. Спочатку він виступав одночасно в ролі повелителя смерті і щедрого дарувальника, потім прославився тим, що роздавав хорошим дітям подарунки, а поганих бив палицею (або пізніше різкою - у версії святого Миколая), заштовхував неслухів до спорожнілого мішка й тягнув в ліс на поживу вовкам. Спочатку в обмін на дари він вимагав юних красунь, потім обмежився ковбасою, пізніше - чаркою горілки і дитячим віршиком. :-)

Але як би там не було, він ніколи не зраджував ні своїм звичкам, ні давнім традиціям. Просто так само, як ми, одягнув їх у цивілізовану форму. Навіть зимова красуня-ялинка, яка перемістилася з лісового дідового обійстя в упорядкований будинок, вважалася у слов’ян деревом мертвих, - ялиновими гілками встеляли дорогу небіжчикові на кладовищі, з них же робилися ритуальні вінки. Тому Петру I, який перейняв у німців традицію тягнути до теремів похоронне древо, довелося впроваджувати цей предмет інтер’єру найсуворішими методами. Цар особисто їздив по домівках своїх підданих і наказував бити батогами всіх, хто відмовлявся наряджати ялинку в мішуру. Не допомогло і це.

Одомашнення ялинки розтягнулося на десятиліття - тільки в середині XVIII століття вона прижилася в будинках забезпечених городян. У ті роки ялина була не новорічною, а різдвяною і прикрашалася, насамперед, для дітей.

Мороза спочатку з лісу до міста не кликали – аж надто характер у діда був крутий, не відомо, - чи вб’є чи печиво подарує. На роль добрих дитячих божків, що підкладають під ялинку подарунки, пробувалися інші - суто позитивні персонажі: Ісус Христос, святий Миколай він же Санта Клаус, німець старий Рупрехт, бабуся Зима, гноми і феї. Поступово їх витіснив Різдвяний дід, Ялинковий дід і насамкінець ...Дід Мороз.

У 1840 році відомий письменник, філософ, дитячий педагог князь Володимир Одоєвський, добре розбираючись в таїнства дитячих душ, переінакшив народну казку. У літературній обробці «Мороз Іванович» перестав бути «строгим, але справедливим» і вперше став «справедливим і добрим». Як і раніше, дід жив у крижаній хатинці під світом живих, - щоб потрапити туди, слід було стрибнути в криницю. І, нагодувавши, напоївши, вшанувавши старого, зразкова пасербиця, як водиться, отримала дорогий подарунок, а лінива дівчинка ... діамант з льоду, що розтанув при світлі Сонця. Із дідом-вбивцею було покінчено.

З того часу як палаци аристократів обігрівалися кахельними печами, Мороз перестав бути всевладним богом зими. І хоча в селянських оселях раніше вшановували свого норовливого діда, приїжджаючи в столицю, він змінював вигляд на світський. За допомогою хресного літературного батька Одоєвського, Мороз став чоловіком з приємними манерами, якого не гріх запросити до будь-якого будинку. І чорний піар у вигляді поеми Некрасова не зміг зашкодити його репутації.

У 1873 році з ініціативи драматурга Островського Мороз вийшов на сцену Малого театру, отримавши доньку - Снігуроньку. Міфічне походження останньої так і залишилося загадкою. Не виключено, що її праматері були ті самі діви, що замерзли в зимових лісах (чи роздерті Чугайстром мавки). Від них дочка Мороза взяла красу, холод душі і трагічну смерть, сприйняту її односельцями, стародавніми берендеями, як чергову перемогу Сонця над холодом.

Чотири роки потому створена за мотивами п’єси опера Римського-Корсакова «Снігуронька» мала величезний успіх. Але, так як по ходу сюжету Морозова донька вмирала, робити покійницю героїнею різдвяних святкувань не стали. А от її батько - Дід Мороз в кінці XIX століття остаточно прописався на вітальних листівках. На початку ж XX-го - знайшов плоть і кров, ставши запрошеним і довгоочікуваним гостем на численних ялинках.

Тепер зимовий дух водив з дітьми хороводи і з посмішкою діставав з мішка подарунки. «Дідусь Мороз раптово з’являється в залі і так само, як сто чи двісті років тому, а може бути, і тисячу років тому, разом з дітьми виконує танок навколо ялинки», - писав кореспондент в 1909 році. І був одночасно правий і не правий...

Вбраний у довгополу шубу, червононосий і червонощокий персонаж був молодий. Але все, включаючи його вбрання і посох, прийшло до нас з темряви століть. Особливі трипалі рукавиці з часів неоліту свідчили про приналежність Діда до сонму божеств. Палиця з місяцем (символом Праотця) або головою бика (великий привіт покровителю худоби богу Велесу!). Білий пояс з обов’язковим червоним орнаментом (символ зв’язку нащадків і предків). Не дивно, що деякі представники церкви не сильно вітали появу світського Дідуся Мороза на святкуванні Різдва Христового. Що аж ніяк не завадило новій, радянській, владі оголосити Мороза Івановича пособником мерзенних попів...

Більшовицька пропаганда проти Діда Мороза в газеті «Пролетарська правда», 25 грудня 1928 року
Дід Мороз і товариш Сталін

У 1928 році Дід Мороз потрапив до категорії «релігійного мотлоху» і був викинутий на «смітник історії» разом зі своєю «буржуазною», «контрреволюційною» й «антирадянською» різдвяної ялинкою (привіт сучасним гонителям Діда Мороза, які чомусь вважають грека Миколу Мирлікійського викапно українським персонажем, щоправда мотиви у них інші – винятково релігійні). Перед цим обом зарахували звинувачення: мовляв, експлуататорські класи користуються «милою» ялинкою і «добрим» Дідом Морозом, щоб зробити з трудящих слухняних і терплячих слуг капіталу. Мороз був проголошений обманщиком (це ж не він дарує дітям подарунки!) і перебазувався з сентиментальних листівок на викривальні плакати «Хто ховається за Дідом Морозом?». За спиною білобородого дідуся ховалися піп і куркуль. Ялинку, поміркувавши, записали в їхню жертву:

_Скоро будет Рождество,
Гадкий праздник буржуазный,
Связан испокон веков
С ним обычай безобразный:
В лес придет капиталист,
Косный, верный предрассудку,
Ёлку срубит топором,
Отпустивши злую шутку_...

Але на смітнику історії невмирущий дід пролежав недовго. Вісім років по тому пісня «Только тот, хто друг попов, ёлку праздновать готов» змінилася на «Давайте організуємо до Нового року дітям гарну ялинку». Претензії до Мороза пом’якшилися: погано, що він обманював... тобто, роздавав іграшки тільки багатим дітям, у той час як бідні жалібно дивилися у вікно. Порадившись зі Сталіним, перший секретар партії Постишев вирішив реабілітувати зимові свята. І пішов прямо назустріч Морозко...

Колись церква мудро приурочила Різдво до язичницького Різдва Коляди, невіддільне від імені зимового бога. Не менш мудро вчинила радянська влада. Різдвяна ялина стала атрибутом Нового року. А 1 січня 1937 на Кремлівській ялинці з’явився і Дід Мороз. Коло замкнулося. За принципом вічного сонцевороту все повернулося на круги своя.

На початку 1950-х головні сценаристи урядових ялинок Лев Кассіль і Сергій Михалков воскресили покійницю Снігуроньку. З доньки Мороза вона перевтілилася на внучку, що більше підходило до статусу Діда. І, незважаючи на те, що згодом дехто не схвалював Сталіна, який реабілітував репресованого «дитячого бога», вождь країни атеїстів не помилився в ньому. Дід Мороз, Снігуронька і хлопчина Новий рік, який пристав до їхньої компанії й успішно змінив юного Божича, виявилися передовими радянськими хлопцями. Якщо вірити новорічним листівкам, вони підкорювали води на криголамі «Антарктика», їздили на БАМ і варили сталь.

Так само, як язичницький бог Позвізд, Мороз розсікав небосхил і сипав сніг на землю. Так само, як бог звірини Велес, він оберігав і пестив всіх лісових птахів і звірів, які активно допомагали йому в будь-яких починаннях. А крім того, літав на ракеті в космос, як бог нової епохи Гагарін, встановлював прапор СРСР на Північному полюсі, як Папанін. А в 1944-му грізний Мороз з рушницею в руках гнав геть фашистів...
Санта-Клаус і всі, всі, всі

У кожній країні свій власний Дід Мороз. Найпопулярнішого західного колегу нашого Діда кличуть Санта-Клаусом. І приходить він не на Новий рік, а на Різдво. Ім’я своє він запозичив у святого Миколая Мирлікійського, доброго чудотворця й заступника загублених дітей. Люди вірили, що той підкидає біднякам гаманці з золотом через комин - так вони потрапляли в черевики й панчохи, що сушилися біля вогнища. Тому й прийнято в багатьох країнах класти подарунки в чобітки і шкарпетки, а зовсім не під ялинку, як у нас. А власне ім’я - Санта-Клаус - це назва однієї з перших церков, що були побудовані в Нью-Йорку голландськими поселенцями.

У деяких країнах предками новорічного персонажа іноді вважають місцевих гномів і ельфів, середньовічних мандрівних жонглерів або бродячих продавців дитячих іграшок. Фінський дід зветься Йоулупуккі, що в перекладі означає «різдвяний козел». Він носить окуляри і на святі з’являється в оточенні гномів. Традиція його імені прийшла з глибини століть: тоді подарунки на Йоль, свято зимового сонцестояння, розносив по домівках Йольський козел. Пізніше, з приходом християнства, козла змінив святий Миколай, але ім’я залишилося колишнім. До речі, за характером Йоулупуккі, як і святий Миколай, набагато суворіший за Діда Мороза. Наш-то за погану поведінку лише посоромить і пальчиком помахає, а фінський не тільки подарунків не дасть, так ще й різками може висікти.

В Західній Україні, яка певний час перебувала поза впливом Російської імперії, встигли підзабути рідного Діда, віддавши перевагу винятково церковному персонажу, самотньому греку Миколі Мирлікійському – святому Миколаю, який таємно відвідує дітей чомусь у день своєї смерті – 19 грудня (за старим стилем), підкладаючи слухняним діточкам подарунки під подушки. Неслухняні ж отримають замість подарунків різочки.

Угорський Дід Мікулаш воліє товариства ангела і чортеняти.

У шведів одразу два Діда: сутулий дід Юлтомтен з шишкуватим носом і карлик Юлніссаар.

А в Греції зимового гостя іменують Василем на честь глибоко шанованого святого. Все своє життя він присвятив допомозі хворим і нужденним.

Діда Мороза вітають навіть у мусульманському світі - там його звуть Хизир Ільяс. Цей дідок носить розшиту візерунками зелену шубу і червоний ковпак, що обвитий білим шарфом.

* * *

Все життя Діда Мороза оповите легендами. І навіть характер його зрозуміти важко, стільки всього намішано. То ж чи варто докоряти його за це? Якщо він і справді дух наших прадідів, то прожив таке ж життя, як і наші діди. Початок його шляху приховано пеленою століть, залишилися тільки легенди... Колись син Рода, - бог життя і смерті Велес, привів у рух світ. Завдяки йому ніч почала змінювати день, зиму - весна, життя - смерть, а смерть - нове життя. Минуло сотні, а може, тисячі років, і мало хто з нас знає стародавні міфи. Але в новорічну ніч ми як і раніше чекаємо Діда Мороза, який повинен провести нас з одного життєвого циклу в іншій. І як і раніше чекаємо від нього головного подарунку - щасливого нового року.

Ми не знаємо, звідки він приходить до нас, з царства вічного холоду або царства смерті. Не знаємо, чому дружно кличемо його Дід. Але якщо Дідух, дідів дух - тільки давні імена Діда Мороза, отже, кожен рік нам приносить подарунки наш власний дідусь, Дух нашого роду. Той самий, чийого імені ми навіть не знаємо…

http://m.aratta-ukraine.com/text_ua.php?id=3582
PhotoPhotoPhotoPhotoPhoto
12/19/16
9 Photos - View album

Post has attachment

Post has shared content
Public
Припинення війни на сході України не вигідне керівництву жодної зі сторін

26 Травень 2017, 17:13


Британський часопис The Economist у своїй статті під заголовком «Україна і Росія разом у пастці війни на Донбасі» пояснює, чому у вирішенні конфлікту в Україні не зацікавлений ані президент Росії Володимир Путін, ані український президент +Петро Порошенко​. Американський аналітичний центр The Atlantic Council розповідає про п’ять причин, чому надання #США зброї Україні є вигідним для американських платників податків. Також є стаття про те, чому російські опозиціонери підтримують демократію в Росії, але є «імперіалістами щодо закордону».

Британський тижневик The #Economist розглядає тему збройного протистояння на сході України у статті під заголовком «Україна і Росія разом у пастці війни на Донбасі». Автор пояснює, що замість відкритої повномасштабної агресії проти України Кремль «створив образ громадянської війни, абсурдно зображуючи київський уряд «фашистським» режимом, а сепаратистів «борцями за свободу».

Видання зазначає, що зруйнована внаслідок бойових дій психіатрична лікарня на околиці Слов’янська, де сепаратисти використовували пацієнтів установи як «живий щит», наразі є символом «божевілля по суті театрального конфлікту, який коштував 10,000 життів». Тим не менш, офіційно, говориться у статті, війни між Україною та Росією немає: держави не розірвали дипломатичні відносини, і між ними триває торгівля.
«Сепаратисти не здатні запропонувати нічого для майбутнього, тому вони активно поширюють символіку радянського минулого», – читаємо у статті. Тим часом серед населення окупованих територій мало хто вірить у те, що Донецьк повернеться до складу України, адже у цю «гру» втягнена не лише Росія, а й Захід, чиї лідери підтримують Мінські угоди, при цьому «визнаючи в приватному порядку, що ці угоди мертві».

Видання підкреслює, що Мінські угоди були розроблені, «щоб замаскувати фактичну поразку української армії», а найголовніша проблема полягає у тому, що наразі надто багато сторін конфлікту зацікавлені у його продовженні, включаючи як Путіна, так і Порошенка. Як стверджується у статті, «легітимність Порошенка спирається майже виключно на боротьбу проти Росії, і він зовсім не зацікавлений дозволяти Донбасові голосувати на президентських виборах у 2019 році». А тим часом Кремль, пише видання, «теж не хоче ні платити за Донбас, ні обмежувати свої можливості втручатися в події на решті України».


Американський аналітичний центр The Atlantic Council у публікації під заголовком «Це суперечить здоровому глузду, але озброєння України насправді заощадить гроші платників податків США» пише про те, що існує п’ять основних причин, чому американці мають насправді бути зацікавлені у наданні Вашингтоном озброєння Україні.

По-перше, читаємо у статті, «ми захищаємо наші інтереси та союзників, допомагаючи Україні захистити себе». «Кожен український солдат, який бореться за свою країну, означає на одного американця менше, необхідного для захисту Європи», – пише автор допису.

По-друге, продовжує він, ця війна безпосередньо стосується США та Європи, адже «Москва, по суті, оголосила війну Європі та міжнародному порядку». «Наразі Росія веде інформаційну війну проти кожного європейського уряду від країн Балтії до Іспанії. Москва відкрито субсидує політичні партії по всій Європі в спробі підірвати демократичні уряди», – зауважено у статті.

В ній пояснюється, що без надання України допомоги, щоб вона могла захистити себе, вплив Росії поширюватиметься, і «тоді Східна Європа буде жити в тіні війни, етнополітичної напруженості й всюдисущої реальності територіальних ампутацій». Цитуючи слова співробітника Фонду Карнеґі Шермана Ґарнетта, автор вказує, що «Україна є наріжним каменем у дузі європейської безпеки», а отже, якщо залишити Україну напризволяще, то «її поразка чи розпад потягне за собою розпад європейської безпеки».

По-третє, нагадав автор, у 1994 році США гарантували безпеку України в обмін на її відмову від ядерної зброї.

По-четверте, стверджується, що попередні нереалізовані спроби допомоги Україні заохотили Росію до ще більшої ескалації агресії з боку Росії, у той час як підтримка Києва з боку Заходу може врешті змусити Росію шукати політичного врегулювання чи повернутися до виконання своїх зобов’язань за Мінськими угодами.

По-п’яте, оскільки США є найсильнішою державою у світі, то Вашингтон не може просто заплющити очі на агресію, особливо ж агресію з участю ядерної держави. Залишення Києва віч-на-віч із агресором може призвести до вигідних фінансових оборудок із Росією чи риторичної підтримки боротьби з тероризмом, але це відчиняє двері до нового терору постійної війни, читаємо в публікації на сайті американської аналітичної установи.


The Atlantic Council також вмістив статтю під заголовком «Чому лідери російської опозиції є демократами у себе вдома, але імперіалістами щодо закордону?». В ній автор книжки «Війна Путіна проти України: революція, націоналізм та злочин» Тарас Кузьо вважає, що має існувати два критерії для надання російським політичним партіям і громадським групам американського фінансування, яке схвалив Конгрес. Автор нагадує, що 100 мільйонів доларів мають піти на протидію «впливові й агресії Росії» і «на підтримку демократичних програм у Росії, демократії і верховенства права».

«По-перше, повинно бути визначено, чи (фінансовані) групи підтримують демократію, вільні вибори та незалежні ЗМІ в Росії. По-друге, вони повинні бути проти анексії Росією Криму», – вважає автор.

Та проблема полягає у тому, пише #Кузьо, що «більшість російських опозиційних груп та партій підтримують анексію та відтворення «Російського Союзу», що включав би Росію, Україну, Білорусь та Казахстан».

Видання пише, що Захід веде політику санкцій проти Росії у відповідь на її агресивні дії щодо України, включаючи захоплення Криму і воєнну агресію на сході України. А тому фінансування Америкою груп, які підтримують російський імперіалізм проти України, прямо суперечило б як санкціям, так і Мінським угодам.

Підкреслюється, що російські опозиціонери погоджуються із діями Путіна у двох аспектах: по-перше, що, мовляв, східні та південні частини України були помилково включені до складу України, і по-друге, що українці й росіяни є одним народом – ідея, яку активно розвивав російський опозиційний діяч Олексій Навальний під час протестів у Росії у 2012 році.

Автор пояснює, що «сучасні (російські) демократи є по суті імперіалістами, які заперечують той факт, що українці і казахи, наприклад, є окремими народами».

За його словами, росіяни будь-яких політичних переконань не в змозі «зрозуміти силу українського патріотизму, тому що вони бачать Україну як штучну державу, що підтримується Заходом».

Різниця наразі полягає в тому, пише Кузьо, що «великодержавні імперіалісти Путіна використовують військову силу проти України, в той час як російські демократи й патріоти були б більш схильні вдаватися до інших форм тиску на Україну».

Для влади США критично важливо взяти до уваги такий лад мислення російських політичних діячів, перш ніж почати надавати кошти російським опозиційним групам, якщо вона хочуть досягти своїх зовнішньополітичних цілей, зазначається у статті.



Post has shared content
Public
ПІПпппп..

ТРЕБА ГУРТУВАТИСЬ ТА ВИГРИЗАТИ СВОЄ



Лариса Ніцой

Частина перша. Як в Україні Закони зливають. Мова освіти. Осінь.

26 травня 17-го Прийшла додому. Не знаю з чого почати розповідь про свій Похід у Верховну раду на нараду про мову освіти. Уже дві години збираюся з думками. Уже 5 разів починала і закреслювала. Бо все починається з піііііііііііііііііііі........................

Це я сьогодні в комітеті Освіти була. Спостерігала, як мову зливають. Комітет і Міністерство освіти. Піііііііііііііііііііііііііі..................................

Мабуть, щоб показати вам всю глибину ж…… ситуації почну здалеку. З передісторії.

Восени минулого 2016 року Міністерство освіти подало у Верховну Раду законопроект про освіту і дуже його розхвалило. Верховна Рада проголосувала за нього в першому читанні. Я та інші активісти прочитали Законопроект і просто були в шоці. Стаття 7 Мова освіти – здерта тупо із закону Ка-Ка. У школах двомовність. У Вишах - мова меншин. Про виховний процес українською (мова вчителів на перервах та під час заходів) – ні слова. Мова навчання в мистецьких та спортивних школах українською – ні слова. Про звільнення вчителів-сепаратистів – ні слова. Підняли ми всіх на ноги: «Хто писав цей Закон?» Пристали до юристів з Міністерства – вони законопроекту в очі не бачили (у них взагалі один юрист - зашивається з усим). Хто-о-о? Хто це писав і як виправити? Хто писав – таємниця, покрита мороком, (пізніше буде ще одна така сама таємниця із мовним законом 5670). Коротше, скандал з мовою освіти розгорівся не на жарт.

Прилітає Пані Міністр Л.Гриневич із Кореї і давай гасити пожежу. Ми - демократичне міністерство, все будемо узгоджувати із громадськістю. І кличе громадськість на узгодження позицій. Тільки от дивина. Покликали не тих активістів, що підняли тривогу, не тих, хто законопроект прочитав і хвилю підняв. Не тих активістів, які розробили правки до того законопректу, бо ж не тільки кричати треба – запропонували свій варіант, український. Якимось дивом оцвіла в міністерстві інша «громадськість», яка мовчала, про закон нічого не казала і чому саме ця громадськість - не зрозуміло. Прийшла ця громадськість. Пряму інтернет-трансляцію увімкнули. Можна засідання по-європейськи з дому подивитися. Можна з-за кордону.

Дивлюся я трансляцію з Чехії, де була членом журі міжнародного конкурсу, і очам не вірю. Бачу серед Громадськості знайомі обличчя. Влітку приймали Закон про квоти на радіо, то та громадськість, яка захищала український контент, казала, щоб ми 100% контент українською в жодному разі не вимагали, бо треба консенсус, бо треба узгоджене рішення, бо треба домовлятися, бо треба бути толерантними, бо треба брати, що дають, бо інакше «Ця Верховна Рада за це не проголосує» і ми ніякого закону не отримаємо, і дивилися на нас вовком, коли ми вимагали більше.

Тепер ця ж громадськість у міністерстві освіти зібралася наші правки правити. Вони що, фахівці з освіти? Мені у ФБ активісти пишуть: «Пані Ларисо, а що це за рейдерство таке, то ж не вони питання мови в освіті підняли?» Відповідаю їм: «Та яка різниця, хто в міністерство прийшов, ми чи колеги, головне щоб справа робилася». Поспішила я ту «громадськість» назвати «колегами».
У цей час громадськість красиво перед камерами посиділа, з панією міністром проговорила міністерські правки (правки активістів відкинули). Міністерські правки освятили: подали на камери як узгоджений варіант від громадськості й міністерства. «Ну-ну, полюбопитствуєм», як казала колись героїня радянського кіно. Правки такі «Стаття 7 Мова освіти – здерта із закону Ка-Ка. У школах двомовність ПОРЯД з ДЕРЖАВНОЮ мовою викладання мовою меншин. У Вишах мова меншин. Про виховний процес (мова вчителів на перервах та під час заходів повинна бути українська) – ні слова. Мова навчання в мистецьких та спортивних школах (повинна бути українська) – ні слова. Про звільнення вчителів-сепаратистів – ні слова».

Стоп, стоп, стоп, ми ж уже вище таке читали. Правильно, бо в правках все те саме, що в законопроекті, тільки в профіль: слова в рядках попереставляли, а зміст залишився той самий. І подають це у Верховну Раду на затвердження, мовляв ось правильно правлений міністерський варіант, узгоджений з Громадськістю.

Пишу цій Громадськості, а потім приїхала з-за кодону й кажу:

- Як ви могли? Яка двомовність? Яке поряд? Яка мова меншин у вишах? Ви ж захисники української мови, чи ні? Залишаємо меншинам вивчення мови меншин, все інше державною. У нашій країні неправильне розуміння «Навчання» мовами меншини. Треба того навчання уникати. У нас те навчання приводить до того, що все мовою меншини і української майже в школі немає.

Чую у відповідь:

- Ми багато законів написали, знаємо, що робимо. Нехай буде навчання. Бо як будемо вимагати багато – не получимо закону зовсім. За нього ця Верховна рада не проголосує. Не займайтеся популізмом, пані Ларисо.

- Значить так, «громадськість», руки геть від освіти, фахівці з усіх законів хрІнові. Я вже бачила, як ви квоти на радіо захищали. Чула вже цю мантру «Ця Верховна рада цей закон не прийме». Знову те саме? Пишіть що хочете, але в освіті ви не розбираєтеся, не лізьте!

То ж знову ми з активістами б’ємо в набат. І просимо всіх людей, хто знає депутатів, подати паралельно наші правки. «Мова освіти українська. У школах жодної двомовності. У Вишах тільки державна. Виховний процес (мова вчителів на перервах та під час заходів) - українська. Мова навчання в мистецьких та спортивних школах – українська. Меншини мають право на вивчення своїх мов у школах. Вчителів-сепаратистів – звільняти». Народ підключився. Нардепів знайомих на ноги підняли. Нардепи правки подали. Ми – раді, радесенькі. Залишилося ті правки затвердити – і справа в капелюсі…

Це ми такі наївні так наївно думали…
Далі буде…

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=243983729420197&id=100014257152936

Частина друга:

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=243986622753241&id=100014257152936

Частина третя:

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=243072059511364&id=100014257152936

Частина четверта:

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=243995982752305&id=100014257152936

#Україна #ПереходьНаУкраїнську #Українська_мова #українізація #дерусифікація #українці #Право_на_мову #Ніцой #Закон #освіта #Закон_про_мову #Гриневич
Лариса Ніцой

Частина перша. Як в Україні Закони зливають. Мова освіти. Осінь.

26 травня 17-го Прийшла додому. Не знаю з чого почати розповідь про свій Похід у Верховну раду на нараду про мову освіти. Уже дві години збираюся з думками. Уже 5 разів починала і закреслювала. Бо все починається з піііііііііііііііііііі........................

Це я сьогодні в комітеті Освіти була. Спостерігала, як мову зливають. Комітет і Міністерство освіти. Піііііііііііііііііііііііііі..................................

Мабуть, щоб показати вам всю глибину ж…… ситуації почну здалеку. З передісторії.

Восени минулого 2016 року Міністерство освіти подало у Верховну Раду законопроект про освіту і дуже його розхвалило. Верховна Рада проголосувала за нього в першому читанні. Я та інші активісти прочитали Законопроект і просто були в шоці. Стаття 7 Мова освіти – здерта тупо із закону Ка-Ка. У школах двомовність. У Вишах - мова меншин. Про виховний процес українською (мова вчителів на перервах та під час заходів) – ні слова. Мова навчання в мистецьких та спортивних школах українською – ні слова. Про звільнення вчителів-сепаратистів – ні слова. Підняли ми всіх на ноги: «Хто писав цей Закон?» Пристали до юристів з Міністерства – вони законопроекту в очі не бачили (у них взагалі один юрист - зашивається з усим). Хто-о-о? Хто це писав і як виправити? Хто писав – таємниця, покрита мороком, (пізніше буде ще одна така сама таємниця із мовним законом 5670). Коротше, скандал з мовою освіти розгорівся не на жарт.

Прилітає Пані Міністр Л.Гриневич із Кореї і давай гасити пожежу. Ми - демократичне міністерство, все будемо узгоджувати із громадськістю. І кличе громадськість на узгодження позицій. Тільки от дивина. Покликали не тих активістів, що підняли тривогу, не тих, хто законопроект прочитав і хвилю підняв. Не тих активістів, які розробили правки до того законопректу, бо ж не тільки кричати треба – запропонували свій варіант, український. Якимось дивом оцвіла в міністерстві інша «громадськість», яка мовчала, про закон нічого не казала і чому саме ця громадськість - не зрозуміло. Прийшла ця громадськість. Пряму інтернет-трансляцію увімкнули. Можна засідання по-європейськи з дому подивитися. Можна з-за кордону.

Дивлюся я трансляцію з Чехії, де була членом журі міжнародного конкурсу, і очам не вірю. Бачу серед Громадськості знайомі обличчя. Влітку приймали Закон про квоти на радіо, то та громадськість, яка захищала український контент, казала, щоб ми 100% контент українською в жодному разі не вимагали, бо треба консенсус, бо треба узгоджене рішення, бо треба домовлятися, бо треба бути толерантними, бо треба брати, що дають, бо інакше «Ця Верховна Рада за це не проголосує» і ми ніякого закону не отримаємо, і дивилися на нас вовком, коли ми вимагали більше.

Тепер ця ж громадськість у міністерстві освіти зібралася наші правки правити. Вони що, фахівці з освіти? Мені у ФБ активісти пишуть: «Пані Ларисо, а що це за рейдерство таке, то ж не вони питання мови в освіті підняли?» Відповідаю їм: «Та яка різниця, хто в міністерство прийшов, ми чи колеги, головне щоб справа робилася». Поспішила я ту «громадськість» назвати «колегами».
У цей час громадськість красиво перед камерами посиділа, з панією міністром проговорила міністерські правки (правки активістів відкинули). Міністерські правки освятили: подали на камери як узгоджений варіант від громадськості й міністерства. «Ну-ну, полюбопитствуєм», як казала колись героїня радянського кіно. Правки такі «Стаття 7 Мова освіти – здерта із закону Ка-Ка. У школах двомовність ПОРЯД з ДЕРЖАВНОЮ мовою викладання мовою меншин. У Вишах мова меншин. Про виховний процес (мова вчителів на перервах та під час заходів повинна бути українська) – ні слова. Мова навчання в мистецьких та спортивних школах (повинна бути українська) – ні слова. Про звільнення вчителів-сепаратистів – ні слова».

Стоп, стоп, стоп, ми ж уже вище таке читали. Правильно, бо в правках все те саме, що в законопроекті, тільки в профіль: слова в рядках попереставляли, а зміст залишився той самий. І подають це у Верховну Раду на затвердження, мовляв ось правильно правлений міністерський варіант, узгоджений з Громадськістю.

Пишу цій Громадськості, а потім приїхала з-за кодону й кажу:

- Як ви могли? Яка двомовність? Яке поряд? Яка мова меншин у вишах? Ви ж захисники української мови, чи ні? Залишаємо меншинам вивчення мови меншин, все інше державною. У нашій країні неправильне розуміння «Навчання» мовами меншини. Треба того навчання уникати. У нас те навчання приводить до того, що все мовою меншини і української майже в школі немає.

Чую у відповідь:

- Ми багато законів написали, знаємо, що робимо. Нехай буде навчання. Бо як будемо вимагати багато – не получимо закону зовсім. За нього ця Верховна рада не проголосує. Не займайтеся популізмом, пані Ларисо.

- Значить так, «громадськість», руки геть від освіти, фахівці з усіх законів хрІнові. Я вже бачила, як ви квоти на радіо захищали. Чула вже цю мантру «Ця Верховна рада цей закон не прийме». Знову те саме? Пишіть що хочете, але в освіті ви не розбираєтеся, не лізьте!

То ж знову ми з активістами б’ємо в набат. І просимо всіх людей, хто знає депутатів, подати паралельно наші правки. «Мова освіти українська. У школах жодної двомовності. У Вишах тільки державна. Виховний процес (мова вчителів на перервах та під час заходів) - українська. Мова навчання в мистецьких та спортивних школах – українська. Меншини мають право на вивчення своїх мов у школах. Вчителів-сепаратистів – звільняти». Народ підключився. Нардепів знайомих на ноги підняли. Нардепи правки подали. Ми – раді, радесенькі. Залишилося ті правки затвердити – і справа в капелюсі…

Це ми такі наївні так наївно думали…
Далі буде…

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=243983729420197&id=100014257152936

Частина друга:

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=243986622753241&id=100014257152936

Частина третя:

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=243072059511364&id=100014257152936

Частина четверта:

https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=243995982752305&id=100014257152936

#Україна #ПереходьНаУкраїнську #Українська_мова #українізація #дерусифікація #українці #Право_на_мову #Ніцой #Закон #освіта #Закон_про_мову #Гриневич
Photo

Post has attachment
Public
Я не реформатор і не організатор охорони здоров'я. Я не стверджую, що ці проекти хороші чи погані. Я хочу, щоб державні люди їх розглянули і прийняли, або сказали: це не годиться, потрібно переробляти! І негайно зайнялися переробленням, оскільки йде час, а разом з часом йдуть життя людей"

Post has attachment

Post has attachment
Public
Часто "ріже" око: ру*с*ький - що асоціюють з ро*сс*ією і пишуть та вважають за граматично правильно з одною "С" але вважаю що це АБСОЛЮТНО НЕПРАВИЛЬНО! Адже Русь = руський, а ро*сс*ійський = ро*сс*ія що має два АБСОЛЮТНО РІЗНІ ЗНАЧЕННЯ!
Питання тоді до мовознавців та лінгвістів: чому ми досі пишуть про ру*сс*кіх та ро*сс*ію і ставлять тільки одну "С" в українській мові (що підрозумівають - Русь) що в корні невірно?
Можливо начасі ввести роз'яснення та почати писати правильно? 

Post has shared content
Public
Добірка видатних діячів культури та науки, які самі вважали себе українцями. Кого варто знати, аби не дозволити культурну експансію за рахунок України.

Post has shared content
Public
Ще раз про "айзберг" для сліпих , хоч для них то і не поможе

Post has attachment
Public
Дожиоись в Україні, завдяки московитам та корупції, тепер ДОГАНЯЙМО ТАМРІВНЯЙМОСЯ НА АФРИКУ
Wait while more posts are being loaded