Profile cover photo
Profile photo
Кафедра економіки КрНУ ім. М. Остроградського
15 followers
15 followers
About
Posts

Post has attachment
ДОСЛІДЖЕННЯ ПІДХОДІВ ДО ОЦІНКИ РІВНЯ ПЛАТОСПРОМОЖНОСТІ ПІДПРИЄМСТВ СФЕРИ ПОСЛУГ
Стригуль Л.С., к.е.н., доц. каф. економічного аналізу та обліку, НТУ «ХПІ»
Міщенко Д.В , магістр НТУ «ХПІ»
У сучасних складних умовах функціонування економіки України в кожній сфері відбувається пошук нових шляхів і методів підвищення ефективності діяльності, який є можливим лише на основі здійснення адекватної оцінки рівня платоспроможності для подальшого окреслення перспектив на майбутнє. Таким чином, дослідження підходів до її оцінювання підприємств сфери послуг з урахуванням особливостей їх функціонування є своєчасним та актуальним завданням. Проблеми та перспективи застосування таких підходів освітлені в працях великої кількості провідних науковців, а саме: Ю.С. Цал-Цалко, Н.П. Кондаков, Е. Альтман , Д. Чессер, Д. Фулмер, Л.В. Гордон, Р. Ліс та Г. Спрингейт.
У вітчизняній практиці оцінка платоспроможності підприємств сфери послуг проводиться за напрямами: оцінка ліквідності балансу підприємства та порівняння розрахованих показників ліквідності та платоспроможності з нормативними; порівняння розрахованих показників оцінки рівня платоспроможності або банкрутства з нормативними значеннями та в динаміці [1, с.28]. Здебільшого оцінка рівня платоспроможності суб’єктів підприємницької діяльності проводиться для оцінки ефективності роботи підприємства керівництвом або для залучення кредитів. Так в науковій та методичній літературі існує ціла низка розрахункових коефіцієнтів, які визначають фінансову стійкість або платоспроможність на підставі даних форми «Баланс», та велика кількість підходів до визначення показника рівня платоспроможності, які базуються на методі дискримінантного аналізу. У табл. 1 наведені формули для розрахунку показників оцінки рівня платоспроможності та/або банкрутства, запропоновані різними науковцями. Аналізуючи наведені формули, слід відмітити, що здебільшого базуються вони на коефіцієнтах ліквідності, рентабельності та фінансової стійкості
Таблиця 1 – Показники оцінки рівня платоспроможності підприємства
Автор(и)
Формула
Перелік показників, які використовуються в формулі
Ю.С. Цал-Цалко [18]
Іп=Ап0,2+Пп0,5+Зп1,0
Ап - абсолютна платоспроможність;
Пп - проміжна платоспроможність;
Зп - загальна платоспроможність.
Ап=А1З1; Пп=А1+А2З1; Зп=А1+А2+А3З1
О.О. Терещенко [4]

Х1=Грошові коштиЗобов’язання
Х2=Валюта балансуЗобов’язання
Х3=Чистий прибутокВалюта балансу
Х4=ПрибутокВиручка від реалізації
Х5=Виробничі запасиВиручка від реалізації
Х6=Виручка від реалізаціїВласний капітал
О. А. Ліснічук [19]
Z=-1,19+0,0065 X1+
+0,133X2+0,401 X3
X1=виручка від реалізаціїпоточні зобов'язання
X2=власний капіталпозичковий капітал
X3=оборотні активипоточні зобов'язання
Н.П. Кондаков [20]
R=(1-Кт.л.с.)2- (1-Ко.о.в.к.с.)2
Кт.л.с.=2×оборотні активипозиковий капітал
Ко.о.в.к.с.=0,1×
власний капітал-необоротні активиоборотні активи
О.В. Колишкін [20]
Z = 0,49K1 + 0,12K2 +
0,19K3 + 0,19K4
К1=поточні активипоточні зобов'язання
К2=чистий прибутоквласний капітал
К3=чистий прибутокдохід від продаж
К4=грошовий потікпоточні зобов'язання
Р. Ліс [21]

Х1=оборотні активиактиви
Х2=прибуток від реалізаціїактиви
Х3=нерозподілений капіталактиви
Х4=власний капіталпозиковий капітал

з відповідними ваговими коефіцієнтами [2, с.91]. Так Ю.С. Цал-Цалко та Н.П. Кондаков для оцінки використовують дані форми «Баланс» та використовують коефіцієнти покриття і ліквідності. Інші науковці використовують дані про прибуток, дохід від продажу, собівартість та інші дані з форми «Звіт про фінансові результати». В більшості запропонованих підходів, показники рентабельності є найвагомими по значенню. О.О. Терещенко використовує рентабельність активів, продукції, та власного капіталу, О.В. Колишкін – рентабельність власного капіталу, Е. Альтман , Д. Чессер, Д. Фулмер, Л.В. Гордон, Р. Ліс та Г. Спрингейт – рентабельність активів. На основі даних зазначених у табл. 1 можна зробити висновок, що не сформовано єдиного підходу щодо організації і методики аналізу, який би відповідав об’єктивній економічній сутності даних явищ, забезпечував отримання об’єктивної, багатогранної, точної та достовірної інформацію про них та забезпечував розробку і прийняття оптимальних управлінських рішень. Це пов’язано с тим, що кожна модель розроблялась на підставі даних підприємств однієї країни (або регіону), в різні часи або в різних економічних умовах (економічного росту або кризи).
Виходячи з наведеного вище, на сучасному етапі розвитку вітчизняної науки сформувалось ряд проблем, що ускладнюють і часто роблять неефективними, як сам аналіз платоспроможності підприємств сфери послуг, так і управлінські рішення, прийняті на його основі. Зокрема існують проблеми відсутності загальновизнаного універсального підходу до оцінки рівня платоспроможності; невизначеності умов застосування запропонованих підходів науковцями для оцінки рівня платоспроможності підприємств сфери послуг.
Перелік посилань:
1 Брік С. В. Основні заходи по підвищенню фінансової стійкості підприємств України / С. В. Брік, Є. М. Рудковська // Вісник НТУ "ХПІ". – Харків : НТУ "ХПІ". – 2015. – № 60 (1169). – С. 27-30.
2 Мелень О. В. Обґрунтування потреб в оцінці фінансового стану підприємства, її необхідність і значення / О. В. Мелень, Ю. О. Торяник // Вісник НТУ "ХПІ". – Харків : НТУ "ХПІ". – 2015. – № 60 (1169). – С. 90-93.

Post has attachment
ІНФОРМАЦІЙНІ ТЕХНОЛОГІЇ В ПОКАЗНИКАХ СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
Геннадій Іванович Карімов
к.е.н., доцент, доцент кафедри менеджменту організацій і адміністрування
Дніпровського державного технічного університету
Іван Сергійович Бурчак
магістрант кафедри менеджменту організацій і адміністрування
Дніпровського державного технічного університету

Сучасне інформаційне суспільство неможливо уявити без використання інформаційних технологій, які характеризуються наявністю всесвітньої мережі Інтернет та її сервісами. Сучасні інформаційні технології застосовуються в усіх сферах життєдіяльності людини і помітно впливають на будь-які соціальні процеси. Розуміння цього фактора знайшло своє відображення у підпункті 3.15 Програми соціально-економічного та культурного розвитку Дніпропетровської області на 2017 рік [1]. Основні положення Програми в сфері розвитку застосування інформаційних технологій згруповані в таблиці 1.
Як видно з наведеної таблиці, у регіоні запрограмоване різноманітне коло завдань з використання інформаційних технології в межах соціально-економічного розвитку. В той же час, у відповідному підпункті Звіту про виконання програми соціально-економічного та культурного розвитку області на 2016 рік [2], лише зазначено, що "основним напрямом роботи, як і в попередньому році, було розширення мережі дротового та бездротового доступу до мережі Інтернет". В переліку основних показників економічного і соціального розвитку області [3] та у повідомленнях Головного управління статистики про соціально-економічне становище області [4,5], показники, відповідні критеріям досягнення (див. табл. 1), також відсутні. В той же час, у методичних рекомендаціях щодо формування і реалізації прогнозних та програмних документів соціально-економічного розвитку об’єднаної територіальної громади Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України [6], пропонується показник "частка домогосподарств, що мають доступ до фіксованої широкосмугової мережі Інтернет, у загальній кількості домогосподарств об’єднаної територіальної громади".

Таблиця 1 - Розвиток ІТ в Програмі соціально-економічного розвитку
Програма соціально-економічного та культурного розвитку Дніпропетровської області на 2017 рік
3. Зменшення економічних дисбалансів
3.15. Транспорт, транспортна інфраструктура, зв’язок та електронне урядування
(в частці інформаційних технологій)
Актуальні питання
подальший розвиток IP-технологій, розвиток мережі швидкісного Інтернету (особливо у сільській місцевості), розширення мережі бездротового доступу до мережі Інтернет;
недостатньо розвинута інфраструктура інформатизації окремих територій області;
низький рівень використання відкритого програмного забезпечення;
помітна „цифрова нерівність” у використанні ІКТ між сільськими та міськими територіями;
низькі показники якості доступу до мережі Інтернет у розрізі окремих міст і районів області та ін.
Головна мета
забезпечення доступу громадян до процесів формування інформаційного суспільства через упровадження інноваційних підходів, інструментів та технологій електронного урядування, електронної демократії, інших сучасних інформаційно-комп’ютерних технологій шляхом модернізації системи публічного управління соціально-економічним розвитком регіону, розвитку інфраструктури відкритих даних, телекомунікаційного середовища та забезпечення рівності громадян незалежно від місця їх проживання в дотриманні їх конституційних прав.
Основні завдання
подальший розвиток IP-технологій, розвиток мережі швидкісного Інтернету (особливо у сільській місцевості);
упровадження технологій е-урядування в органах виконавчої влади і місцевого самоврядування області та формування системи регіональних електронних інформаційних ресурсів;
розвиток телекомунікаційного середовища регіону та організація захисту інформації;
підтримка працездатності та забезпечення функціонування існуючих систем.
Критерії досягнення
розвиток (розгортання) бездротового доступу до мережі Інтернет у сільській місцевості;
створення потужних інформаційних ресурсів для надання електронних адміністративних послуг;
підвищення ступеня інтегрованості області у світовий інформаційний простір.
Складено на підставі даних [1].

Проте, зазначений показник не відбиває використання інформаційних технологій у якості засобів доступу до ЗМІ та комунікативно-суспільних засобів (соціальну складову використання сучасних ІТ). Ці чинники враховуються у більшості використовуваних систем показників та комплексних (інтегральних) показниках соціально-економічного розвитку. Але, їхня побудова на інформації Головного управління статистики, орієнтованої на послуги надані поштовими відділеннями, друковані видання та фіксований телефонний зв'язок, не відображає сучасний стан інформаційного суспільства.
У підсумку, виникла необхідність у розробці методики та засобів збору і обробки інформації для формування показників, які характеризують можливість (ступінь складності/вартості) доступу до сучасних комунікативних технологій та інтенсивність їх використання. Такими показниками можуть стати, наприклад: відсоток покриття території регіону Інтернет - провайдером, кількість та відсоток покриття території регіону безкоштовними зонами доступу до мережі, кількість користувачів та інтенсивність обміну даними з офіційними сайтами самоврядування, державної влади та ЗМІ.

Список використаної літератури:
Програма соціально-економічного та культурного розвитку Дніпропетровської області на 2017 рік //: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.adm.dp.gov.ua/ OBLADM/obldp.nsf/index/74FE20CBE85CD5E0C2258082003BDDB3/$File/%D0%94%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BA%202.pdf.
Звіт про виконання програми соціально-економічного та культурного розвитку області на 2016 рік //: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.adm.dp.gov.ua/ OBLADM/obldp.nsf/index/55CC7CB2E0B75306C2258082003A999A/$File/%D0%94%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BA%201.pdf
Основні показники економічного і соціального розвитку області на 2017 рік //: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.adm.dp.gov.ua/OBLADM/obldp.nsf/ index/ 42C7D1E0BECCA4C9C2258082003AD38B/$File/%D0%94%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BE%D0%BA%201%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BA%D0%B0%202.pdf
Повідомлення Головного управління статистики у Дніпропетровській області. Соціально-економічне становище Дніпропетровської області за 2016 рік //: [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dneprstat.gov.ua/public /2016/public_m0409.htm
Офіційний веб-сайт Головного управління статистики у Дніпропетровській області. Статистична інформація. Інформаційне суспільство // : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dneprstat.gov.ua/statinfo% 202015/inf_suspil/index.htm
Методичні рекомендації Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України "Щодо формування і реалізації прогнозних та програмних документів соціально-економічного розвитку об’єднаної територіальної громади" від 30.03.2016 р. №75 // : [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www. minregion.gov.ua/wp-content/uploads/2016/05/Nakaz_---75_30.03.2016.pdf

Post has attachment
ВЗАЄМОЗВ’ЯЗОК МІЖ СЕРЕДНЬОРІЧНИМ РІВНЕМ
ВИРОБНИЧИХ ЗАПАСІВ ТА ФІНАНСОВИМИ РЕЗУЛЬТАТАМИ
Наталя Вікторівна Вовк, магістр
Національний технічний університет
«Харківський політехнічний інститут», м.Харків

Виробничі запаси підприємства є головним ресурсом кожної організації і мають неабияке значення при визначенні результатів господарської діяльності підприємства. Теоретично цей факт відомий, але кількісне вираження залежності фінансових результатів підприємств України від накопичених запасів нам невідоме. Тому, для дослідження взаємозв’язку рівня фінансових результатів і величини виробничих запасів проведемо кореляційний аналіз. Сам метод не встановлює причини виникнення зв’язків між явищами, що досліджуються, його призначення полягає в їх кількісному вимірюванні.
Дані для дослідження візьмемо з бази даних Державної служби статистики України, а саме – фінансові результати великих та середніх підприємств (за видами економічної діяльності) за 2016 рік та показники запасів підприємств на 31.12.2016 року та зведемо їх у таблицю 1 [1]. Для правильності розрахунків, приведемо величину запасів до середньорічного значення.
Негативні значення показника фінансових результатів означають, що більшість підприємств даного виду економічної діяльності отримали збитки. Обсяг запасів підприємств за видами економічної діяльності протягом 2016 року збільшився, що означає тенденцію накопичення. Для розрахунку коефіцієнта кореляції запишемо дані за 2016 рік у вигляді вибірок Х та Y, де:
Х – Середньорічний рівень запасів, млн.грн. (незалежна змінна);
Y – Фінансовий результат, млн.грн. (залежна змінна);

Таблиця 1 – Фінансові результати та рівень запасів великих та середніх підприємств України за видами економічної діяльності
Класифікація видів економічної діяльності
Фінансовий результат (сальдо),
млн.грн.
Рівень запасів підприємств
на 1 січня 2016р.,
млн.грн.
на 31 грудня 2016р.,
млн.грн.
Середньорічний рівень запасів,
млн.грн.
1
2
3
4
5
Усього
-22201,5
840059,0
1046468,0
943263,5
сільське, лісове та рибне господарство
91109,5
112447,2
160251,5
136349,4
промисловість
-7569,6
294244,7
349754,1
321999,4
будівництво
-9342,9
47263,6
54350,7
50807,15
оптова та роздрібна торгівля; ремонт автотранспортних засобів і мотоциклів
7277,0
272002,0
342263,3
307132,7
транспорт, складське господарство, поштова та кур'єрська діяльність
12819,7
29835,6
37724,3
33779,95
тимчасове розміщування й організація харчування
-1947,6
2150,0
2560,9
2355,45
інформація та телекомунікації
4197,9
3245,1
3937,3
3591,2
фінансова та страхова діяльність
-91658,3
2409,6
2064,6
2237,1
операції з нерухомим майном
-42950,2
15012,2
17857,6
16434,9
професійна, наукова та технічна діяльність
21079,8
56471,4
69622,4
63046,9
діяльність у сфері адміністративного та допоміжного обслуговування
-4347,7
3213,9
4021,0
3617,45
освіта
102,8
99,5
135,0
117,25
охорона здоров'я та надання соціальної допомоги
311,7
778,5
943,1
860,8
мистецтво, спорт, розваги та відпочинок
-1512,8
534,7
517,2
525,95
надання інших видів послуг
229,2
351,0
465,0
408

Використовуючи комп’ютерну техніку, ми провели статистичні розрахунки у MICROSOFT EXCEL 2010. Парний коефіцієнт кореляції (КОРРЕЛ(масив X; масив Y)) r = - 0,023 [2].
Так як парний коефіцієнт кореляції є випадковою величиною, оскільки обчислюється для випадкових величин, за допомогою критерію Ст’юдента (t), де розраховується фактичне й критичне значення перевірили гіпотезу про те, чи є він статистично значущий. Критичне значення критерію Ст’юдента визначили за допомогою функції «СТЬЮДЕНТ.ОБР.2Х» Microsoft Excel 2010. В результаті розрахунків ми отримали такі значення: tфакт = -0,09; tкр =0,02. Умова статистичної значущості виконується, бо | tфакт | > tкр, тому коефіцієнт кореляції статистично значущий та залежність є достовірною.
Згідно з шкалою Чеддока, можемо зробити висновок, що зв’язок між вибірками X та Y (середньорічним рівнем запасів та фінансовим результатом) – помітний. Негативний коефіцієнт кореляції означає протилежний зв'язок: чим вище значення величини запасів, тим нижче значення фінансового результату, тому великі накопичення на складах уповільнюють процес виробництва та реалізації готової продукції. Гіпотеза про взаємозв’язок показників розрахунково доведена. Тепер ми впевнено можемо сказати, що через накопичення запасів погіршуються фінансові результати, тому необхідно удосконалювати облік запасів та оптимізувати їх наявність.
Література: 1. Офіційний веб-сайт Державної служби статистики. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://www.ukrstat.gov.ua/ – Назва з екрана. 2. Microsoft Excel 2010 Interactive Guide RUS – Microsoft Corporation, 2010.


Post has attachment
АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ СПІВПРАЦІ УКРАЇНИ З ЄВРОПЕЙСЬКИМ СОЮЗОМ НА КУЛЬТУРНИХ ЗАСАДАХ
Мареха Ірина Сергіївна, к.е.н.,
старший викладач кафедри економічної теорії
Сумський державний університет
Миргородська Вікторія Сергіївна , студентка
кафедра фінансів і кредиту
Сумський державний університет

Консолідація зусиль країн Європейського Союзу щодо подолання негативних наслідків зміни клімату закономірно порушує питання про природо-доцільність економічної діяльності в рамках ресурсоефективного регіонально-просторового розвитку. Здійснення природо-господарської діяльності на засадах сталого розвитку актуалізує необхідність врахування та обліку культурної компоненти в системі еколого-економічних відносин. Центральне місце в системі мультикультурного сталого розвитку становить культура споживання природних ресурсів. Саме оцінка екологічного профілю культури ресурсоспоживання у країнах Євросоюзу уможливить перейняття Україною кращих європейських традицій природокористування.
Вперше оцінку культури господарювання та її інноваційного профілю було здійснено у роботі [1]. Дана методика трансформована у площину природо-господарювання та застосовується з авторськими доповненнями. Інформаційною базою дослідження є матеріали офіційного сайту статистики Європейських країн [2]. Об’єктом дослідження виступають 10 країн Євросоюзу, у тому числі 6 країн з високими показниками економічного розвитку та 4 європейські держави, які межують з Україною за територіальною ознакою.
Усереднюючи екологічні оцінки по кожній з країн, можна дійти висновку, що в Євросоюзі історично склалися три типи культурних портретів природокористування:
1. Культурний портрет з домінуючими екологічними ознаками – характерний для країн-лідерів Євросоюзу (Німеччина, Франція).
2. Культурний портрет з егалітарними екологічними характеристиками – притаманний Швеції, Великобританії та Польщі.
3. Культурний портрет з ознаками екологічного мінімалізму – властивий Бельгії, Румунії, Данії, Словаччині та Угорщині.
Трансформуємо отримані для країн ЄС числові еколого-культурні характеристики природокористування, яке було конкретизоване нами по відношенню до споживання водних, атмосферних, лісових, енергетичних, земельних та продовольчих ресурсів, у комплексний показник еколого-культурного ефекту економічного розвитку європейських держав (Таблиця 1).

Таблиця 1 – Визначення еколого-культурного ефекту економічного розвитку на прикладі європейських держав (складено авторами)
Країни ЄС
Показники еколого-культурного рівня природокористування
Культура
споживання водних ресурсів
Культура відтворення якості повітря
Культура поводження з відходами
Культура
лісокористування
Енергетична культура
Продовольча культура
Сумарний
еколого-культурний ефект
Німеччина
+0,74
-0,45
+0,59
-0,81
0
-0,45
-0,38
Швеція
-0,64
+0,5
-0,29
+0,06
+0,4
+0,23
+0,26
Данія
-0,67
+0,78
-0,32
+0,26
+0,03
-0,26
-0,18
Бельгія
-0,82
+0,42
-0,87
+0,24
-0,09
-0,64
-1,76
Великобританія
+0,1
-0,05
+0,56
+0,4
-0,41
-0,73
-0,13
Франція
+0,72
+0,55
+0,7
-0,18
-0,18
-0,58
+1,03
Словаччина
-0,95
+0,28
-0,23
+0,42
-0,01
-0,29
-0,78
Польща
+0,15
+0,37
+0,1
-0,06
-0,05
-0,69
-0,18
Угорщина
-0,31
+0,64
-0,2
+0,06
-0,01
-0,65
-0,47
Румунія
-0,37
+0,87
-0,31
+0,08
+0,05
-0,87
-0,55
Разом
-2,05
+3,91
-0,27
+0,47
-0,27
-4,93
-3,14

Як видно з Таблиці 1, позитивний еколого-культурний ефект проявляється на рівні двох держав – Франції (+1,03) та Швеції (+0,26). Економічний розвиток Франції характеризується високою культурою споживання водних ресурсів, поводження з відходами та управління якістю атмосферного повітря. Економіка природокористування у Швеції може бути охарактеризована як ефективна за рахунок дотримання культури відтворення якості атмосферного повітря і лісових ресурсів, а також інкультурації енергетичного та продовольчого секторів. В цілому ж, бар’єром екологічно ефективного економічного розвитку країн ЄС залишається високий рівень споживання продовольчих продуктів, який лише частково компенсується механізмами поширення культури органічного землеробства у європейському регіоні.
Окрім суто аналітичної функції, показник еколого-культурного ефекту виконує роль економічного сигналізатора-регулятора. Це дозволяє висунути припущення про те, що екологічна культура підлягає регулятивному економічному впливу. Так, негативні екологічні екстерналії можуть бути нівельовані стягненням податків, а позитивні ефекти – підсилені екологічними пільгами та преференціями.
Інтеграція України до Європейського Союзу передбачає розширення культурно-господарських контактів на основі євроекологічної солідарності. Результатом крос-культурної дифузії стала тісна кореляція сучасного національного природокористування з такими європейськими екологічними цінностями, як екологічна справедливість (принцип «забруднювач платить») та екологічна відповідальність (принцип «користувач платить»). Перспективними напрямами інтеріоризації європейських цінностей в еколого-економічну практику України можуть стати еколого-трудова реформа (принцип гуманізму) та еколого-економічна конвергенція регіонів (принцип рівності).
Література:
1. Кобяк О.В. Особенности механизма инновационного процесса как проявление доминант культуры хозяйствования предприятия / О.В. Кобяк // Социология. – 2002. – № 1. – С. 46 – 51.
2. Офіційний сайт статистики країн Європи «Євростат» [Електронний ресурс]. – Режим доступу : www.ec.europa.eu/eurostat/.

Post has attachment
ІНТЕЛЕКТУАЛЬНА ВЛАСНІСТЬ ЯК ФАКТОР ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

Якимець Тетяна Володимирівна
Ященко Інна Вікторівна
Науковий керівник: асистент кафедри економіки Шевчук Ю. В.
Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського

У сучасній економічній ситуації інтелектуальна власність (ІВ) є важливим фактором економічного росту, чинником для формування конкурентних переваг, а також стратегічним ресурсом підприємства та держави загалом. Актуальність даної теми зумовлена тим, що ефективно використовуючи ІВ підвищується рівень конкурентоспроможності продукції, робіт та послуг, впроваджуються інновації та вирішуються соціально-економічні проблеми. При дослідженні проблем і перспектив розвитку інтелектуальної власності доцільно проаналізувати наукову та, як результат, інноваційну діяльність в Україні.
Загальне число наукових організацій за аналізований період з 2012–2016 рр. зменшилось на 236 од. і у 2016 р. складає 976 організацій. У структурі організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи домінують два сектори діяльності: державний і підприємницький та займають у структурі 46% та 38% відповідно. Сектор вищої освіти, який має найбільшу концентрацію докторів та кандидатів наук, займає лише 16% (рис. 1).

Рис 1. Структура організацій, які виконують наукові та науково-технічні роботи за секторами діяльності в 2016 році [1]
Фінансове забезпечення ІВ є беспосередньо однією з головних складових її розвитку та забезпечує економічного зростання в країні (рис. 2). Обсяг фінансування за рахунок усіх джерел у 2016 р. становив 11530,7 млн. грн. Домінуючим джерелом фінансування наукової сфери України є кошти замовників України та державний бюджет – 32,4% та 32,1% відповідно. Попит на український інтелектуальний капітал, який реалізується в об’єктах ІВ зумовлює зачучення іноземних інвестицій (22,1 %).

Рис. 2. Розподіл фінансування наукових та науково-технічних робіт за джерелами фінансування, % [1]
Важливо зазначити, що у 2017 р. порівняно з 2016 р. зареєстровано та видано охоронних документів на винаходи та промислові зразки менше на 0,6%, та 3,7% відповідно. Число охоронних документів, які було зареєстровано і видано у 2017 р. складає 115 % загальної кількості 2016 р. Тенденція збільшення спостерігається на видачу документів на корисні моделі –на 17,4% та знаки для товарів і послуг – на 21%.
Таблиця 1
Показники реєстрації охоронних документів на об’єкти права інтелектуальної власності у промисловості за 2013–2017 роки, од. [2]
Об’єкти промислової
власності
2013
2014
2015
2016
2017
2017 у %
до 2016
Всього зареєстровано
7101
7278
5775
6144
7067
115,0
Винаходи
975
863
747
680
676
99,4
Корисні моделі
2447
2309
2034
1872
2198
117,4
Промислові зразки
382
543
444
644
620
96,3
Знаки для товарів і
послуг
3297
2563
2550
2948
3573
121,2
Таким чином, аналізований період не відзначається зростанням інтелектуальної власності, а кількість підприємств, які займаються науковими роботами, з кожним роком зменшується. У загальному обсязі реалізованої продукції, частина інноваційної продукції є малою, це негативно впливає на економічне зростання і не дозволяє отримувати доходи достатні для переходу на більш якісний рівень. За таких обставин подальші наукові дослідження слід спрямувати у руслі пошуку та реалізації можливостей щодо збільшення обсягу залучення фінансових ресурсів для стимулювання розвитку інноваційної діяльності, активізації діяльності організацій сектору вищої освіти та зростання попиту на інноваційну продукцію.
Список використаної літератури
1. Стан розвитку науки і техніки, результати наукової і науково-технічної діяльності [Електронний ресурс]. – 2016. – Режим доступу: http://mon.gov.ua/content/na-sajt-mon-ad-kmu-11.07.17.pdf.
2. Промислова власність у цифрах [Електронний ресурс]. – 2017. – Режим доступу: http://sips.gov.ua/i_upload/file/promvlasnist-3M2017.pdf.

Post has attachment
РОЗВИТОК ПАРТНЕРСЬКИХ ВІДНОСИН ВНЗ ТА БІЗНЕСУ У ПІДВИЩЕННІ ІННОВАЦІЙНОСТІ ЕКОНОМІКИ
Світлана Іванівна Тарасенко, кандидат економічних наук, доцент, доцент кафедри менеджменту організацій і адміністрування Дніпровського державного технічного університету
Марія Єгорівна Демченко, магістр кафедри менеджменту організацій і адміністрування Дніпровського державного технічного університету

Інноваційний розвиток національної економіки перебуває у тісному взаємозв’язку з розвитком науково-технічної, дослідної та винахідницької діяльності вищих навчальних закладів, удосконаленням освітньої складової їх діяльності. Цілком обґрунтованим при цьому є розвиток партнерства в рамках «трикутника знань», що знаменує поглиблення ділових контактів між університетами та бізнес-сектором. Значно впливає на загальний рівень функціонування підприємства на ринку України результат налагодженої взаємодії з існуючими та потенційними партнерами. Однак, на сьогодні так і не створено ефективного механізму співпраці організацій бізнесу та сфери вищої освіти, що і визначає актуальність виконаного дослідження.
Партнерство у даному випадку представляє собою добровільну згоду на співробітництво між організацією (організаціями) бізнесу та ВНЗ, за якого її учасники погоджуються на співпрацю задля досягнення спільної мети або виконання окремого завдання і готові розділити ризики, ресурси, правомочність та прибуток. На жаль, сьогодні кількість завдань, які вирішуються під час співпраці, є дуже обмеженим. Найпоширенішою формою співпраці бізнес-організацій з ВНЗ є допомога в організації виробничої практики (стажування) студентів, яку реалізує 71% підприємств, хоча досить часто це відбувається формально, шляхом підписання документів (договорів про практику та звітів). Залучення студентів до роботи на підприємстві практикують лише 32% підприємств. Головною перепоною у реалізації перших двох форм партнерства вважається намагання керівників бізнес-організацій захистити комерційну таємницю, загрозу збереженню якої вони вбачають у сторонніх особах (студентах).
Ще менш поширеними формами є: індивідуальний підбір молодих фахівців за заявкою підприємства (18%), укладення договорів про контрактно-цільову підготовку фахівців (18%), презентації підприємства у ВНЗ (17%), участь фахівців підприємства у навчальному процесі у ВНЗ (10 %). На інші форми співпраці припадає лише 3%, але саме сюди входять найважливіші для розвитку інноваційної складової національної економіки форми співпраці, пов’язані із проведенням наукових досліджень на замовлення бізнес-організацій, трансфером знань та їх комерціалізацією. Адже саме університет в сучасному суспільстві здатний виступати ядром інноваційної діяльності: співпрацювати з виробництвом, виконуючи деякі функції його відділів із досліджень і розвитку, та концентрувати державні зусилля, пов’язані з розвитком інновацій.
Партнерство ВНЗ та бізнесу дозволяє вирішити низку проблем, яка дотепер супроводжує діяльність організацій сфери вищої освіти, в числі яких: неготовність вищих навчальних закладів до функціонування в умовах ринкової економіки; зниження якості освіти і конкурентоспроможності освітніх закладів на глобальному ринку; невідповідність між пропозицією освітніх послуг і попитом на них з боку ринку праці; дефіцит висококваліфікованих кадрів; застаріла матеріально-технічна база та обмеженість коштів для розвитку; недостатність реальних виробничих ситуацій та завдань; складності із впровадженням наявних наукових розробок та ін. Партнерство бізнесу та установ вищої освіти є заставою та джерелом технологічних інновацій, допомагає бізнесу розвивати свої динамічні можливості з урахуванням нових форм конкурентних переваг.
Тож, партнерство між ВНЗ та бізнесом є важливим для обох сторін, оскільки дозволяє підвищити ефективність проектів, водночас скоротивши витрати ресурсів на їх реалізацію. Проте, як свідчить практика реалізації спільних проектів, навіть за їх наявності робота в цьому напрямку не завжди є ефективною та сталою. Одна з причин – у відсутності практичного інструментарію, який давав би можливість компаніям і організаціям ефективно розвивати партнерство та впроваджувати партнерські проекти.
Важливим аспектом співпраці бізнесу та університетів є її юридичне закріплення. Найбільш поширеним і простим способом сьогодні є укладання договору про надання певних послуг, наприклад, про підготовку студентів, проходження практики, сумісну організацію заходу (конференції, семінару, проведення занять тощо).
Широкі перспективи та ефективне партнерство забезпечує створення альянсів – об’єднання декількох компаній з університетами на основі угоди про спільне фінансування, розробки і модернізації продукції (освітньої програми).
Але найбільший ефект у сфері партнерства очікують від створення освітньо-промислових груп (ОПГ), які представляють собою сукупність навчальних закладів та підприємств, що об’єднують за принципом спільної участі свої матеріальні та нематеріальні активи на базі відповідної угоди про створення ОПГ для реалізації інвестиційних та інших проектів і програм, що спрямовані на підвищення якості підготовки кадрів усіх науково-освітніх рівнів відповідно до сучасних соціально-економічних та господарчих вимог.
Основними вигодами подібного партнерства можна вважати: посилення ролі у розвитку регіональної та національної економіки учасників партнерств, можливості фінансування інноваційних проектів з відносною свободою використання засобів, доступ ВНЗ до високотехнологічного обладнання, а бізнес-організацій – до новітніх ідей, можливість реального та швидкого впровадження у практику виробництва розроблюваних ідей та підвищення на цій основі конкурентного статусу на ринку, отримання ВНЗ коштів від комерціалізації власних розробок, підвищення попиту на результати освітньої та наукової діяльності тощо. Таким чином, партнерство бізнесу та ВНЗ сьогодні є нагальною необхідністю як для установ вищої освіти, так і для комерційних організацій. Головним принципом його розвитку має стати «розвиток при збереженні», тобто намагання запозичити у кожної з сторін взаємодії найбільш вигідні риси та зберегти при цьому фундаментальні основи власної діяльності.

Post has attachment
ФОРМУВАННЯ І РОЗВИТОК ЯКОСТЕЙ ЕФЕКТИВНОГО МЕНЕДЖЕРА-ІННОВАТОРА
Микита Ігорович Сміянов
магістрант Дніпровського державного технічного університету
Науковий керівник: Кучер М.М., к.е.н., доцент

В умовах загострення конкурентної боротьби забезпечення стійкого розвитку підприємства потребує активізації інноваційних процесів. В процесі розробки та впровадження інновацій суттєву роль відіграє носій інноваційних ідей і керівник інноваційних проектів – менеджер-інноватор.
Особистість менеджера-інноватора має винятково велике значення для управління інноваційною діяльністю підприємства, адже саме його індивідуально-психологічні властивості визначають, як будуть вирішені поставлені перед ним задачі, чи є він креативним, відповідальним, ініціативним, самостійним працівником, чи зможе вийти із складних та невизначених ситуацій, чи всіх зусиль докладатиме для успіху, чи зуміє зацікавити та організувати інших для командної роботи над інноваційним проектом тощо.
Якості особистості менеджера-інноватора – найстійкіші характеристики, що мають вирішальний вплив на управлінську діяльність. У психологічному аспекті вони залежать від характеру, структури, спрямованості, досвіду, здібностей особистості, умов праці. Це складні, багатогранні феномени, конкретні вияви яких залежать від структури особистості і від дії різних чинників.
У роботі Срівастави І. запропонований наступний перелік психологічних якостей, необхідних для менеджера-інноватора: комунікабельність і щира турбота про людей; висока самооцінка; високий рівень автономності; готовність до ризику; інтелектуальність, що має на увазі наявність загальної освіти, креативності і емоційного інтелекту; уміння працювати в команді людей з великою різноманітністю навичок; здатність наділяти владою і делегувати повноваження; навички супутнього і підтримуючого лідерства; уміння одночасно як підтримувати, так і перевіряти ідеї інших людей; уміння розпізнавати і винагороджувати креативну роботу [1]. Тільки за умови ефективної організації менеджером власної поведінки та діяльності можна успішно засвоїти будь-яку діяльність, підвищити ефективність її виконання та якнайповніше використовувати власний потенціал.
Для формування та розвитку перелічених вище якостей на практиці використовується чимало сучасних технологій, а саме: тренінги, семінари, ІТ-технології, консалтинг, організаційне консультування, коучинг та інші.
Коучинг є одним з передових, інноваційних, ефективних способів управлінського консультування і розвитку персоналу, який заснований на систематичній взаємодії керівника-коуча та підлеглого з метою розкриття внутрішнього потенціалу останнього, підвищення його продуктивності та мотивації. Коучинг полегшує делегування повноважень та істотно економить робочий час. Людина засвоює новий алгоритм розв’язання проблем, що дозволяє підходити до останніх не як до проблем, а як до завдань, які мають цілком конкретне розв’язання. Такий підхід сам по собі значно підвищує ефективність роботи менеджера-інноватора і забезпечує довготривалий стійкий ефект від роботи [2].
Необхідною умовою успішного коучингу є створення атмосфери безпеки та довіри у команді, що приводить до наступних результатів: створення мотивуючої і об’єднуючої лінії поведінки, яка стимулює високу ініціативність учасників команди; ефективне використання потенціалу працівників; підвищення продуктивності праці і, як наслідок, зростання конкурентоспроможності; усвідомлення співробітниками того, що цілі компанії - це їх особисті цілі.
Для коуч-менеджмента існують певні умови та області його застосування, критерії для виявлення необхідності і можливості його впровадження. Першим критерієм є стиль керівництва, тобто при авторитарному стилі коучинг «не працює», тому необхідно розвивати у співробітників ініціативність, креативність, відповідальність. При цьому бажано, щоб персональні цілі співпадали з цілями організації. Другий критерій – досвід роботи співробітника, тобто коуч-менеджмент більш ефективний при взаємодії з кваліфікованими спеціалістами, менеджерами, знання та досвід яких дозволяє пропонувати нові, більш ефективні шляхи рішення проблем. Третій критерій – це тип поставленої задачі. Коучинг важливий тоді, коли необхідно приймати неоднозначні, ризикові рішення, коли встановлюються нові цілі.
Процеси розвитку ефективного менеджера-інноватора на підприємстві мають ґрунтуватися на наступних положеннях.
Кожна організація, по-перше, повинна сформувати так звану модель професійної компетенції ефективного менеджера-інноватора («портрет» і набір ключових характеристик) згідно специфіки власної діяльності.
По-друге, необхідно відстежувати психологічну відповідність (як фактор результативності професійної діяльності) претендента заміщуваній посаді.
По-третє, доцільно акцентувати увагу на наявності у працівника мотиваційно-ціннісного компоненту (поведінкової компетенції), яка передбачає прагнення особистості до самовдосконалення та самоосвіти, а також усвідомлення значущості отримуваних знань для власної професійної діяльності.
По-четверте, необхідно не тільки визначати ступінь готовності працівників до інноваційної діяльності, але і виявляти та розробляти нові дієві мотиви і стимули їх творчої активності.
Представлені положення передбачають удосконалення системи розвитку персоналу шляхом виявлення і ліквідації розбіжностей між сформованою керівництвом і узгодженою із загальною стратегією організації моделлю та профілем наявних професійно важливих якостей менеджерів-інноваторів.
Список літератури
1. Srivastava I. Are Innovative Managers Emotionally Intelligent? / I. Srivastava. // Journal of Management Research, 2007. Vol. 7. P. 169-178.
2. Офіційний сайт SMART EDUCATION – Корпоративне навчання персоналу. Дистанційне навчання. [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.smart-edu.com.

Post has attachment
ПОНЯТТЯ ТА СТРУКТУРА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОГО ПОТЕНЦІАЛУ

Марчук Леся Сергіївна, аспірант кафедри організації виробництва та управління персоналом НТУ «ХПІ»
Перерва Петро Григорович, доктор економічних наук, професор, декан економічного факультету НТУ «ХПІ»

В умовах розвитку ринкових механізмів посилюється роль інтелектуальних ресурсів і забезпечених ними можливостей досягнення, зростання прибутковості та конкурентоспроможності підприємств. Успішність створення та запровадження нововведень господарюючими суб’єктами також визначається, в основному, рівнем їхнього інтелектуального потенціалу. Тому актуальним є розроблення нових і удосконалення існуючих теоретико-методичних положень і методико-прикладного інструментарію формування і використання інтелектуального потенціалу підприємств.
Незважаючи на наявність досить великої кількості наукових досліджень в сфері інновацій та інтелектуального потенціалу, його теорія досі вважається опрацьованою. Численні трактування і класифікації зарубіжних і українських дослідників свідчать про відсутність як єдиного розуміння сутності цього виду потенціалу, так і підходів до виділення його структурних елементів.
При вивченні сутності та структури любого потенціалу слід визначати його джерела формування. Так як інтелектуальний потенціал в першу чергу формується на підприємствах, установах та організаціях, які створені людьми, то доцільно буде стверджувати, що основним джерелом формування інтелектуального потенціалу є людина та її інтелектуальні можливості, тобто людський капітал. На наш погляд, людський капітал формується з наступних складових [1]:
а) фізичні, розумові, психоемоційні здібності, здоров'я, навички - все те, що дається людині від народження - «капітал здібностей»;
б) цінності, принципи, переконання, погляди, віра - все, що характеризує особистість - «духовний капітал»;
в) знання, інтелект, набуті навички - все, що дає освіту і досвід - «капітал знань»;
г) відносини, зв'язки - «зовнішня оболонка» людини - то, що обумовлено спілкуванням, комунікаціями - «соціальний капітал».
Людський потенціал є основою, фундаментів, ресурсом, по-перше, для створення самої організації; по-друге, для визначення напрямків її діяльності, вибору її місії і формулювання цілей і завдань; по-третє, для організації ефективної повсякденної комерційної діяльності підприємства. Іншими словами, первинний людський капітал-ресурс певним чином переноситися на саме підприємство, трансформується в структурному капіталі, тобто перетворюється в капітал-потенціал (рис.1).



Рисунок 1 – Структура інтелектуального потенціалу промислового підприємства

Інтелектуальний капітал підприємства, як цілком вірно вказує Л.Ю.Холявка [2], недоцільно ототожнювати з кадровим, трудовим чи інноваційним потенціалами. Трудовий потенціал є ширшим поняттям ніж кадровий, він враховує інтелектуальні, психологічні, фізіологічні, креативні та інші. можливості для здійснення трудової діяльності працівниками підприємства. Тоді як кадровий потенціал є його складовою і визначається переліченими характеристиками кадрів підприємства, під якими в основному розуміється середня і вища ланка управління, а також висококваліфіковані спеціалісти.
Щодо співвідношення кадрового та інтелектуального потенціалу, можна стверджувати, що інтелектуальний потенціал включає в себе кадровий, а саме його науково-технічну, інтелектуальну та креативну складові. Однак, ототожнювати їх некоректно через приналежність до інтелектуального потенціалу не лише людської, а й інших складових. Крім того, без інтелектуальної складової є неможливим формування і використання жодного з існуючих видів потенціалу підприємств, у тому числі маркетингового, фінансового, інноваційного, трансферного тощо. Адже, створення жодного з потенціалів господарюючого суб’єкта не обходиться без застосування знань, вмінь, навиків працівників, необхідних інформаційних ресурсів, відбувається у межах визначеної структури управління і т.д. Тому, в категоріально-понятійному апараті управління підприємством інтелектуальний потенціал слід розглядати як інтелектуальну складову усіх видів потенціалу, які притаманні даному суб’єкту.

Література
Новгородов П.А. Интеллектуальный капитал: понятие, сущность, структура / П.А.Новгородов // Вестник удмуртского университета.- Том 27.- Вып.2, 217.- С.38-49.
Холявка Лілія Юріївна Формування і використання інтелектуального потенціалу підприємства.- Дис…кан.екон.наук зі спеціальності 08.00.04.- Львів : Львівська політехніка, 2016.- 285с.
Перерва П.Г. Визначення ефективності використання виробничого потенціалу машинобудівного підприємства / П.Г.Перерва, Н.М.Побережна // Маркетинг і менеджмент інновацій. - 2012. - №2. - С. 191-198.
Косенко О. П. Комерціалізація інтелектуально-інноваційних технологій [Монографія] / О.П. Косенко. - Х.: «Смугаста типографія», 2015.- 517 с.
Перерва П.Г. Формування кон'юнктури ринку електротехнічної продукції / П.Г.Перерва, Т.О.Кобєлєва, Н.П.Ткачова // Вісник Нац. ун-ту «Львівська політехніка» : зб. наук. праць. Сер. : Проблеми економіки та управління. – Львів : Львівська політехніка, 2015. – № 815. – С. 118-125.
Экономика и управление инновационной деятельностью: учебник / Под ред. проф. Перервы П.Г., проф. Вороновского Г.К., проф. Меховича С.А., проф. Погорелова Н.И. – Харьков: НТУ «ХПИ», 2009. – 1203 с.
Перерва П.Г. Моделювання стратегічної політики маркетингу конкурентоспроможності на засадах бенчмаркінгу / П.Г.Перерва, Н.П.Ткачова // Економічні науки : зб. наук. праць. Сер. : Економіка та менеджмент. – Луцьк : ЛНТУ, 2012. – Вип. 9 (34), ч. 2. – С. 10-23.
Перерва П.Г. Анализ финансового состояния предприятия / П.Г.Перерва, О.Н.Савенкова // Вісник Нац. техн. ун-ту "ХПІ" : зб. наук. пр. Темат. вип. : Технічний прогрес та ефективність виробництва. – Харків : НТУ "ХПІ", 2002. – № 11-2. – С. 118-121.
Науково-методичні підходи до вирішення проблем практичної реалізації механізму комерціалізації об'єктів інтелектуальної власності / П.Г.Перерва, І.В.Гладенко, А.В.Косенко, М.М.Ткачов // Вестник Нац. техн. ун-та «ХПИ» : сб. науч. тр. Темат. вып. : Технический прогресс и эффективность производства. – Харьков : НТУ «ХПИ», 2008. – № 18. – С. 105-110.
Перерва П.Г. Банкротство, санація та реструктуризація підприємства як економічні категорії антикризового управління / П.Г.Перерва, Т.О.Кобєлєва, В.Л.Товажнянський // Вісник Нац. техн. ун-ту «ХПІ» : зб. наук. пр. Темат. вип. : Технiчний прогрес та ефективнiсть виробництва. – Харків : НТУ «ХПІ». – 2015. – № 59 (1168). – С. 148-152.
Ткачов М. М. Ринок контрафактної продукції в системі неформальної економіки / М. М. Ткачов // Вісник Нац. техн. ун-ту «ХПІ» : зб. наук. пр. Темат. вип. : Технiчний прогрес та ефективнiсть виробництва. – Харків : НТУ «ХПІ». – 2013. – № 22 (995). – С. 89-95.
Перерва П.Г. Маркетинг на промышленном предприятии.- М.: НПО «Реклама, информация, маркетинг», 1991.- 80 с.
Перерва П.Г. Управление ассортиментом продукции / П.Г.Перерва.- М.: НПО «Реклама, информация, маркетинг», 1991.- 80 с.
Перерва П.Г. Управление сбытом промышленной продукции в системе маркетинга.- М.: НПО «Реклама, информация, маркетинг», 1991.- 93 с.

Post has attachment
ВИКОРИСТАННЯ ОРГАНІЧНИХ ВІДХОДІВ СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА ДЛЯ ВИРОБНИЦТВА БІОГАЗУ: ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ, ЕКОНОМІЧНІ ТА ЕКОЛОГІЧНІ АСПЕКТИ

Курбатова Т.О., к.е.н., асистент кафедри економічної теорії
Москаленко І.М., студент
Сумський державний університет, м. Суми, Україна

На сучасному етапі сільське господарство є провідним сектором національної економіки. В умовах екстенсивного розвитку вітчизняної енергетики та нестабільності цін на викопні паливно-енергетичні ресурси, його потенціал представляє значний інтерес не лише у частині забезпечення продовольчої безпеки, а й енергетичної незалежності країни.
З огляду на це, особливої актуальності набуває дослідження ефективної утилізації сільськогосподарських відходів фермерських господарств в енергетичних цілях за допомогою біоенергетичних технологій.
На сучасному етапі для виробництва біогазу використовується широкий спектр органічної сировини, серед якої: гній свиней та великої рогатої худоби, послід птиці, силос кукурудзи, овочевий жом тощо.
Виробництво біогазу відбувається шляхом анаеробного зброджування біомаси, що являє собою процес розкладання органічної сировини в результаті життєдіяльності складного комплексу бактерій за відсутності доступу кисню [1]. Технологічний процес контрольованого анаеробного зброджування субстратів відбувається в спеціальних реакторах-метантенках, де створюються оптимальні умови (температура, кислотно-лужний баланс тощо) для виробництва біогазу. Типова схема біогазової установки (БГУ), що працює на сільськогосподарських відходах наведена на рис. 1.
Вихід біогазу залежить безпосередньо від виду органічної сировини, що використовується [2]. Збільшення обсягу біогазу від 20 % до 40 % можливе шляхом додавання до основного субстрату спеціальної суміші з ензимів та пробіотиків, витрати якої становлять 1-2 кг/добу на 1 МВт встановленої електричної потужності БГУ.



Рис. 1 − Типова схема БГУ, що працює на сільськогосподарських відходах [3]

Залежно від виду та якості органічних субстратів склад біогазу може змінюватися, але в загальному вигляді він містить близько 63 % метану (CH4), 33 % вуглекислого газу (CO2) і незначну кількість домішок сірководню (H2S), аміаку (NH3) та водню (H2).
Агробіогаз є універсальним енергетичним продуктом, його виробництво та використання має низку позитивних переваг, до основних з яких можна віднести такі [3]:
можливість виробництва на його основі як теплової та електричної енергії, так і палива для двигунів внутрішнього згорання;
відсутність залежності обсягів виробництва біогазу від кліматичних умов, що вигідно відрізняє БГУ від інших генеруючих потужностей на основі відновлювальних джерел енергії;
ефективна утилізація сільськогосподарських відходів, наслідком якої є зниження викидів метану в атмосферу, який за парниковим ефектом у 21 раз перевищує вуглекислий газ. Тому раціональне використання органічної сільськогосподарської сировини є суттєвим аргументом на користь розвитку біогазових технологій з метою стримування процесів глобального потепління та зміни клімату планети.
виробництво екологічно чистих добрив, які утворюються в процесі анаеробного зброджування органічних сільськогосподарських відходів у БГУ, використання яких дозволяє поліпшити фізико-механічні властивості ґрунту, збільшити урожайність сільськогосподарських культур тощо.
Основним стримуючим чинником реалізації біогазових проектів в Україні залишаються високі інвестиційні витрати, що не дозволяє їм вільно конкурувати з традиційними технологіями енерговиробництва. З огляду на це, на сучасному етапі прогресивний розвиток сектору агробіогазу залежить безпосередньо від державної політики в енергетичній галузі. І хоча уряд країни вже зробив перші кроки щодо стимулювання генерації енергії з біогазу [4], частка енергії, виробленої з агробіогазу, займала найменшу питому вагу у структурі «зеленої» генерації станом на кінець 2016 року [5]. Отже, подальшого дослідження потребують питання розробки організаційно-економічних механізмів, спрямованих на підвищення інвестиційної активності в біоенергетичному секторі.

1. Официальный сайт Biogas Energy [Электронный ресурс] – Режим доступа: http://biogas-energy.ru.
2. Биогазовая установка на биоотходах [Электронный ресурс] // НПК Трансгаз-Холдинг, 2016. – Режим доступа: http://transgaz-holding.ru/biogazovaya_ustanovka_na.
3. Офіційний сайт Zorg Biogas [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://zorg.ua.
4. Кurbatova T. Ukrainian renewable energy: economic determinants of growth, barriers and opportunities / T. Kurbatova // Modern problems of regional development: Сollection of scientific articles. – Plovdiv, 2014. – Р. 59–62.
5. Звіт про результати діяльності НКРЕКП у 2016 році [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.nerc.gov.ua/?id=24476.

Post has attachment
МЕТОДИЧНИЙ ПІДХІД ДО АНАЛІЗУ РИНКОВИХ МОЖЛИВОСТЕЙ ЗНАННЄОРІЄНТОВАНОГО РОЗВИТКУ ПІДПРИЄМСТВА

Сергій Миколайович Ілляшенко,
д.е.н., професор, зав. каф. маркетингу та УІД,
Сумський державний університет;
Євген Володимирович Рот-Сєров,
аспірант каф. маркетингу та УІД, Сумський державний університет

Практика свідчить, що вітчизняні підприємства здебільшого неефективно використовують свій науковий потенціал та матеріально-технічну базу. Аналіз діяльності найбільш успішних з них показує, що своїм успіхам вони у значній мірі зобов’язані ефективному управлінню знаннями, які дозволяють визначити перспективні (з урахуванням усього комплексу внутрішніх і зовнішніх умов) напрями реалізації наявних ринкових можливостей, формувати, посилювати і ефективно використовувати відносні конкурентні переваги тощо.
Враховуючи викладене, запропоновано використовувати авторську модифікацію SWOT-аналізу для визначення найбільш перспективних ринкових можливостей знаннєорієнтованого розвитку підприємства. У табл. 1 подано матрицю SWOT-аналізу, що побудована за даними ТОВ «Технохім» (м. Суми), яке виробляє устаткування для хімічної промисловості. Вона побудована для аналізу можливостей реалізації одного з напрямів знаннєорієнтованого розвитку підприємства - створення на основі знань і комерціалізація нових (удосконалених) видів продукції, удосконалення технологій їх виготовлення тощо [1].
У клітинках табл. 1 експертами проставлені оцінки (за шкалою від 1 до 10 балів). Вони характеризують ступінь впливу сильних (СИС) і слабких (СЛС) сторін діяльності підприємства на перспективи використання існуючих ринкових можливостей (РМ) і протидії ринковим загрозам (РЗ). Конкретні характеристики зовнішнього і внутрішнього середовища з метою збереження комерційної таємниці у табл. 1 не показані.
Авторами розраховані суми проставлених у клітинках табл. 1 оцінок (по рядках – для можливостей і загроз, по стовпцях – для сильних і слабких сторін діяльності підприємства). При цьому більша сума у рядку (для можливостей) свідчить про кращі ринкові можливості, менша (для загроз) – про найсильніші загрози, більша у стовпці (для сильних сторін) – про найсильніші сторони діяльності, менша у стовпці (для слабких сторін) – про найслабші сторони діяльності.

Таблиця 1 – SWOT-аналіз можливостей розвитку ТОВ «Технохім» (розроблено авторами)

Можливості і
загрози
Сильні сторони
Слабкі сторони
Загальна кількість балів
Відносна оцінка
СИС1
СИС2
СИС3
СИС4
СИС5
СИС6
СЛС1
СЛС2
СЛС3
СЛС4
СЛС5
Можливості
РМ1
8
8
10
10
6
9
7
3
8
8
3
80
0,73
РМ2
8
8
10
10
6
8
6
1
8
6
4
75
0,68
РМ3
8
9
10
10
5
9
7
1
7
7
5
78
0,71
РМ4
1
9
1
8
1
2
6
1
2
2
2
35
0,32
Загрози
РЗ1
5
7
10
9
2
10
4
2
2
2
2
55
0,20
РЗ2
1
3
3
3
1
1
1
1
1
1
1
17
0,65
РЗ3
1
3
3
4
1
1
1
1
1
1
1
18
0,61
РЗ4
1
2
3
2
1
1
1
1
1
1
1
15
0,73
РЗ5
1
3
1
1
1
1
1
1
1
1
1
13
0,85
Загальна кількість балів
34
52
51
57
24
42
34
12
31
29
20
Х
Відносна оцінка
0,38
0,58
0,57
0,63
0,27
0,47
0,26
0,75
0,29
0,31
0,45

Згідно [2] більш повне уявлення про вагомість ринкових можливостей і загроз, а також сильних і слабких сторін діяльності організації може дати їх відносна оцінка. Пропонується розраховувати її як відношення фактичної і максимально можливої (для можливостей і сильних сторін) суми відповідного рядка чи стовпчика, або ж мінімально можливої (для загроз чи слабких сторін) до фактичної. Кращим є варіант з більшим значенням відносної оцінки (для можливостей і сильних сторін), або меншої (для загроз чи слабких сторін).
Таким чином можна відібрати найбільш перспективні напрями використання знань промислового підприємства для яких є відповідність внутрішніх і зовнішніх умов.
За результатами аналізу (див. табл. 1) найсильнішими сторонами діяльності підприємства ТОВ «Технохім» є: СИС4, СИС2 та СИС3 з відносними оцінками 0,63, 0,58 та 0,57 відповідно. Найслабшими: СЛС2 та СЛС5із відносними оцінками 0,75 та 0,45 відповідно.
Найкращими ринковими можливостями є: РМ1, РМ3 та РМ2 з відносними оцінками 0,73, 0,71 та 0,68 відповідно. Найбільшими ринковими загрозами є: РЗ5, РЗ4 та РЗ2 з відносними оцінками 0,85, 0,73 та 0,65 відповідно.
Запропонований підхід дозволяє за формалізованими процедурами кількісно оцінити ринкові можливості та загрози для конкретного варіанту знаннєорієнтованого розвитку підприємства, а відповідно і шанси на його успіх. Окрім того він дозволяє визначити на яких саме характеристиках аналізованого підприємства слід зосередити зусилля для підвищення його потенціалу, а відповідно і шансів на ринковий успіх.

Список літератури
Ілляшенко, С. М. Управління знаннями в системі інноваційного розвитку організації / С. М. Ілляшенко, Ю. С. Шипуліна, Н. С. Ілляшенко, Г. О. Комарницька // Маркетинг і менеджмент інновацій. – 2017. – №1. – С.231-241
Ілляшенко С.М. Аналіз ринкових можливостей і потенціалу інноваційного розвитку організації на базі екологічних інновацій / С.М. Ілляшенко // Маркетинг і менеджмент інновацій. – 2012. - № 3. – С. 229-241.
Wait while more posts are being loaded