Profile cover photo
Profile photo
Розкішнянська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів
5 followers
5 followers
About
Posts

Post has attachment

Post has attachment

Post has attachment
Add a comment...

Post has attachment
Add a comment...

Post has attachment
Add a comment...

Post has attachment
Add a comment...

Post has attachment
«Бажаю мирного неба над головою!» Прочитавши таке побажання, ще кілька років тому мої учні навіть не сприйняли б його змісту. Над цими рядками починаєш задумуватися тоді, коли поспілкуєшся з хлопцями, які побували в зоні АТО.
Адже першими, хто відчув подих війни, були добровольці. Саме для них найголовнішим є захист цілісності неньки України. Не один із них віддав своє молоде життя за мир, за сине небо. Серед них був і наш земляк Віталій Галянт. Сумна звістка про героїчну загибель Віталія сколихнула все село. Але до останнього сподівалися на те, що це помилка.
Кожен запитає: «Чому саме він? Чим цей юнак відрізнявся від своїх однолітків?»
Думки линуть до шкільних днів хлопчини. Хочеться віднайти саме той момент із його життя, що відрізняли його від однокласників. Він зростав звичайним хлопчиком: не любив засиджуватися за книгами, а більше проводив часу на стадіоні або в спортзалі.
Мені запам’ятався момент, коли вперше познайомилася з Віталієм поза школою. Ставши класним керівником 5-А класу, де навчався Віталик, вирішила ближче познайомитися з умовами життя учнів. Для цього кожен тиждень ішла на якусь вулицю, до домівок учнів. Зустрічалася з бабусями, дідусями, батьками. Маму та бабусю свого учня добре знала. Але десь, там, на вулиці Садовій жила ще одна моя учениця, тому одного дня, після уроків, вирушила з Віталієм та Танею до них додому. Всю дорогу хлопчина мовчав, а дівчинка розповідала, хто живе на їхній вулиці.
Але коли ми залишилися з Віталієм наодинці, в нього дома, то побачила зовсім іншого хлопчика. Дорослих дома не було, тому він визначив місце, де я повинна почекати його. Адже йому потрібно було напоїти тварин, насипати їм корму. Запропонувавши мені стілець, впевнено потягнув трохи завелике для його зросту відро до хліва. Справившись по господарству, показав, де він робить уроки, розповів, що є ще багато справ по господарству. Переді мною стояв маленький господар. Таким він і був. Діяльним. Не багатослівним.
Мабуть тому і вибрав не навчання в 10 класі, а здобуття професії. Йому хотілося швидше стати професіоналом, отримувати пристойну зарплату, щоб допомагати мамі та сестрі. Хто, як не я?
Не знаю, що було вирішальним при визначенні пріоритетів під час Майдану чи військових дій на сході України. Але думаю, що це ті ж причини: хто, як не я зробить, захистить, допоможе?
Немає Віталія. При вході в школу пам’ятна дошка. Серйозне обличчя простого юнака. Але яка сила за такими хлопцями? Вони вистояли, затримали ворога. Спасибі їм і вічна пам’ять!
Дзюба Г.В.
Add a comment...

Post has attachment
Add a comment...

Post has attachment
Add a comment...

Post has attachment
"Єдина Україна" Леоніда Литвинця
Add a comment...
Wait while more posts are being loaded