Profile cover photo
Profile photo
OnlyArt
533 followers -
Українська поезія
Українська поезія

533 followers
About
Posts

Post has attachment
Public
Серпень – місяць, в якому помреш,
ставши вночі над повільним річищем.
Світ лишається теплим, уривчастим,
з духом гірким торф’яних пожеж.

© Сергій Жадан: https://onlyart.org.ua/sergij-zhadan-serpen-misyats-v-yakomu-pomresh/
Add a comment...

Post has attachment
Public
Він хоче її як жінку.
З усіх жінок
вона йому найскладніша і найбезмежніша.
Любити її – це гратися у доміно.
І він її любить – бережно і обережно.

Він хоче її як жінку, як воду, але
боїться цієї прозорості, легкості, щирості,
боїться її зруйнувати чи вразити чимось,
і вчинки його не виказують головне.

Він звик до грубіших матерій. Тому коли
вона посміхається, він опускає обличчя.
І він би за нею пішов, та вона не кличе,
і він видихає: «Пливи, моя рибо, пливи…»

Між ними свобода, між ними така глибина,
що тільки молитись, мовчати, стояти у тиші.
Вона би його прийняла, але й він не кличе.
І їй залишається тільки вокзал залізничний

і далі пливти по морю, якого нема.

Автор: Таня-Марія Литвинюк
OnlyArt: https://onlyart.org.ua/tanya-mariya-lytvynyuk-vin-hoche-yiyi-yak-zhinku/
Add a comment...

Post has attachment
Public
Ніби і не знав її.
Всю ніч
сніг летить – розмірено і вбивчо,
і дерева дивляться в обличчя,
не відводячи своїх облич.

Ніби вилітаючи з країв,
де було захолодно й затісно,
входить поночі в порожнє місто,
кинуте надвечір без боїв.

І вона говорить:
«Не дивись».
І тримаєш марну обіцянку.
І розплющиш очі на світанку,
і побачиш. Вперше. Як колись.

Все як вперше – плетиво слідів,
теплий галас на подвір’ї школи.
Ніби і не знав її ніколи.
Ніби і не бачив цих снігів.

Ніби ночі точені ножі
не тримав, затиснувши, в долонях.
Сніг до ранку ляже на кордонах.
Сніг окреслить межі й рубежі.

Ніби він з її найбільших див –
сніг, що захлинається і дише.
Ніби і не знав її раніше,
не тримав,
не бачив,
не любив.

автор: Сергій Жадан
Add a comment...

Post has attachment
Public
І строфи переставиш, як валізи.
Одну таки залишиш – і не ту.
І буде ніч. І хтось таки прилізе.
І принесе вино і самоту.

Розмова у диму, немов ікона –
В тих сповідях тебе рятує знов
Раптова, чорна трубка телефонна,
Таких же вимагаючи розмов.

Так, ніби захищаєшся… Навіщо?
Вкрай сміхотворна кожна із атак.
І розійдуться гості опівнічні.
І тиша буде. І напишеш так:

Дивись на мене. Говори до мене
З нічної тьми, з опівнічної тьми,
Бо це століття не таке й шалене,
Якщо ховає прірву між людьми…

автор: Василь Герасим’юк
Add a comment...

Post has attachment
Public
Живі – у домовині. Мертві – ні,
хоча тюремним муром всіх притисло.
Прадавні роки, місяці і числа
перебирають у живій труні.

Сомнамбулами бродять щонаймертві.
І так їм хочеться межи чужих кісток
свій непомітний віднайти куток,
щоб там боятись смерті.

автор: Василь Стус
Add a comment...

Post has attachment
Public
Шляхи до пізнання себе важкі –
Відважмо в міру і заслуг, і слави…
В житті ми інколи далеко не такі,
Як у люстерках власної уяви.

Лиш як впаде з очей мана-полуда,
Як совість осміє нас і освище, –
Побачим раптом, що у люстрах наших люди,
До котрих ми не доросли ще.

Автор: Грицько Чубай
Add a comment...

Post has attachment
Що хочеш ти? Спокою під крилом
оцього даху, що гримів, як бубни,
коли кохання, рятівне і згубне,
вривалось, ніби вітер, напролом,

і ми кружляли!.. передзвони рук,
тугих і чистих, наче мокрі весла,
будили нас, і ніжні рукомесла
витворювали промінь, пісню, звук.

А нині ми завмерли, як зима.
І ти така, немов ідеш сама
кудись, де в тіло струми б’ють співочі.
І тиша повнить вени голубі.
І хтось далекий зріє у тобі —
легке дитя, маленька грудка ночі.

Автор: Юрій Андрухович
OnlyArt: http://onlyart.org.ua/modern-ukrainian-poets/virshi-yuriya-andruhovycha/
Photo
Add a comment...

Post has attachment
Цей дощ - як душ. Цей день такий ласкавий.
Сади цвітуть. В березах бродить сік.
Це солов’їна опера, Ла Скала!
Чорнобиль. Зона. Двадцять перший вік.

Тут по дворах стоїть бузкова повінь.
Тут ті бузки проламують тини.
Тут щука йде, немов підводний човен,
і прилітають гуси щовесни.

Але кленочки проросли крізь ґанки.
Жив-був народ над Прип’яттю - і зник.
В Рудому лісі виросли поганки,
і ходить Смерть, єдиний тут грибник.

Автор: Ліна Костенко
OnlyArt: http://onlyart.org.ua/ukrainian-poets/lina-kostenko/
Photo
Add a comment...

Post has attachment
Ніколи вже не бігтимеш,
заплітаючись у довгій спідниці,
назустріч.

Не тому, що в таких спідницях
вже ніхто не ходить,
навіть в іншій –
ти не будеш бігти
назустріч.

Автор: Роман Садловський
OnlyArt: http://onlyart.org.ua/?p=52742
Add a comment...

Post has attachment
Ловиш момент, ховаєш в коробку пам’яті,
викурюєш п’яту цигарку, струшуєш попіл.
Ти живий чи помер? Просто відповідай мені –
не відкладай на потім.

Коли ти говориш, я чую не голос, а шелест –
повітря від нього береться тонкою синявою…
Якщо ти готовий вирушити у березень,
то неси її –

всю свою волю, затиснуту в кулаці,
зовнішню темряву, внутрішню порожнечу.
Тільки той потрапляє без промаху в будь-яку ціль,
хто вчиться стріляти увечері.

Зберися докупи. Нехай це, можливо, й непросто –
позбутися давніх болячок, страхів і провин.
Та коли ти впадаєш у ступор і дивишся в простір,
вихід – один:

припинити дивитись, почати нарешті бачити –
як день поступово змінюється ніччю,
як те, що раніше мало вагу і значення,
стає вічністю,

як дощ переходить у перший прозорий сніг,
як звільняється з-під льодової кори земля,
як синиця, яку ти так довго носив у руці,
перетворюється в журавля.

як роса випадає на перший тонкий підсніжник,
як виходять на світло кільця виткої трави…
І як той, хто так довго боявся жити по-іншому,
каже тобі: “Живи!”

Автор: Іолана Тимочко
Add a comment...
Wait while more posts are being loaded