Profile cover photo
Profile photo
Geostrategy
62 followers -
Вже сьогодні ми знаємо те, що змінить світ завтра Already we know what will change the world tomorrow
Вже сьогодні ми знаємо те, що змінить світ завтра Already we know what will change the world tomorrow

62 followers
About
Geostrategy's posts

Post has attachment
Відставка генерала Флінна та відношення до Росії
Голова комітету Сенату США з питань збройних сил сенатор Джон Маккейн
Відставка генерала Флінна також викликає додаткові питання з приводу намірів адміністрації Трампа по відношенню до Росії Володимира Путіна, в тому числі, заяви президента що пропонують моральну еквівалентність між Сполученими Штатами і Росією, незважаючи на вторгнення в Україну, анексію Криму, загрози наших союзників по НАТО, а також спроби втручання на американських виборах.
Американська політика щодо Росії повинна бути чітка і однозначна: ми будемо виконувати наші зобов'язання перед нашими союзниками по НАТО, ми будемо підтримувати і зміцнювати нашу стримуючу позицію в Європі, ми будемо притягувати російських порушників прав людини до відповідальності за свої дії, і ми будемо підтримувати санкції від Росії до тих пір, поки вона продовжує порушувати суверенітет і територіальну цілісність України.

http://geostrategy.ua/node/1470

Post has attachment
Відставка генерала Флінна та відношення до Росії
Голова комітету Сенату США з питань збройних сил сенатор Джон Маккейн
Відставка генерала Флінна також викликає додаткові питання з приводу намірів адміністрації Трампа по відношенню до Росії Володимира Путіна, в тому числі, заяви президента що пропонують моральну еквівалентність між Сполученими Штатами і Росією, незважаючи на вторгнення в Україну, анексію Криму, загрози наших союзників по НАТО, а також спроби втручання на американських виборах.
Американська політика щодо Росії повинна бути чітка і однозначна: ми будемо виконувати наші зобов'язання перед нашими союзниками по НАТО, ми будемо підтримувати і зміцнювати нашу стримуючу позицію в Європі, ми будемо притягувати російських порушників прав людини до відповідальності за свої дії, і ми будемо підтримувати санкції від Росії до тих пір, поки вона продовжує порушувати суверенітет і територіальну цілісність України.
U.S. Senator for Arizona, Chairman of the Senate Armed Services Committee
General Flynn's resignation also raises further questions about the Trump administration's intentions toward Vladimir Putin's Russia, including statements by the President suggesting moral equivalence between the United States and Russia despite its invasion of Ukraine, annexation of Crimea, threats to our NATO allies, and attempted interference in American elections.
American policy toward Russia must be made clear and unequivocal: we will honor our commitments to our NATO allies, we will maintain and enhance our deterrent posture in Europe, we will hold Russian violators of human rights accountable for their actions, and we will maintain sanctions on Russia so long as it continues to violate the sovereignty and territorial integrity of Ukraine.

Post has attachment
Позов України проти РФ до Міжнародного суду ООН: які перспективи?
На початку 2017 року Україна подала позов до Міжнародного суду ООН з метою притягнення Російської Федерації до відповідальності за вчинення актів тероризму та дискримінації протягом її незаконної агресії проти України. Позов подано у рамках двох Міжнародних конвенцій — про боротьбу з фінансуванням тероризму, що в першу чергу стосується російської агресії на Донбасі, та про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, яку окупаційна російська влада запровадила в анексованому Криму. Якими є перспективи розгляду згаданих позовів і що можна очікувати від Гааги у найближчому майбутньому?

Україна нарешті завершила процес формування комплексних досьє, адресованих Міжнародному суду ООН у Гаазі, в яких міститься звинувачення на адресу Росії у залякуванні, політичному тиску та зрештою комплексній агресії проти України. Важливо зазначити, що у позові Україна орієнтується на відлік часу — Помаранчеву Революцію 2004 року, з якої Росія, на думку позивача, розпочала масштабний наступ на українську державність.

У позові основний акцент робиться на двох аспектах:

1) на порушенні Російською Федерацією Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму шляхом надання зброї та інших видів допомоги незаконним збройним формуванням, які вчинили низку актів тероризму на території України, та

2) на порушенні Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації через кампанії дискримінації щодо неросійських громад, які проживають на окупованій території Кримського півострова, зокрема спільнот етнічних українців і кримських татар.

До складу Міжнародного суду ООН входять 15 суддів, які представляють наступні країни: президент Ронні Абрахам (Ronny Abraham) (Франція), віце-президент Абдульгвай Ахмед Юсуф (Abdulqawi Ahmed Yusuf) (Сомалі), судді Хасаші Овада (Hisashi Owada) (Японія), Петер Томка (Peter Tomka) (Словакія), Мохамед Бенноуна (Mohamed Bennouna) (Марокко), Антоніо Аугусто Тріндаде (Antônio Augusto Trindade) (Бразилія), Крістофер Грінвуд (Christopher Greenwood) (Великобританія), Хуе Ханьін (Xue Hanqin) (Китай), Джоан Донахью (Joan E. Donoghue) (США), Джорджіо Гаха (Giorgio Gaja) (Італія), Джулія Себутінд (Julia Sebutinde) (Уганда), Дальвер Бандарі (Dalveer Bhandari) (Індія), Патрік Робінсон (Patrick Robinson) (Ямайка), Джеймс Кроуфорд (James Crawford) (Австралія) та Кирил Геворгян (Kirill Gevorgian) (Росія).
Це ті люди, від яких у найближчому майбутньому залежатиме доля українського позову.

А поки вони вивчають матеріали справи, варто подивитися на історію схожих позовів інших країн до міжнародного суду ООН. Так, доволі цікавою є справа «Нікарагуа проти США», яка була подана урядом Нікарагуа до Гааги 1984 року у зв’язку із підтримкою Сполученими Штатами дій нікарагуанських контрас. Два роки суд розглядав позов, і зрештою у червні 1986 року визнав, що США, підтримуючи дії контрас, порушили наступні міжнародно-правові зобов’язання: а) не втручатися у справи інших держав, б) не застосовувати силу щодо інших держав, в) не зазіхати на суверенітет іншої держави та г) не заважати розвитку морської торгівлі. Як наслідок, суд вирішив, що США мають компенсувати Нікарагуа збитки, які були заподіяні внаслідок вказаних правопорушень. Однак реакція Вашингтону на вирок була очікуваною: США надалі відмовилися від обов’язкового визнання юрисдикції суду.

Фактично із таким самим результатом завершився процес розгляду позову Югославії проти країн НАТО у зв’язку із бомбардуваннями території Югославії 1999 року. Спершу суд не задовольнив прохання Югославії про винесення постанови про припинення бомбардувань до остаточного вердикту, вказавши на те, що він не має юрисдикції для реалізації зазначених заходів. Взагалі формулювання про «відсутність юрисдикції суду» стосовно дій 10 країн-членів НАТО щодо Югославії дозволило Міжнародному суду ООН уникнути конкретики і не задовольнити позовні сподівання тодішнього югославського керівництва.

Історія відносин спочатку СРСР, а потім і Росії з Міжнародним судом ООН також є доволі непростою. Протягом тривалого часу радянське керівництво не визнавало юрисдикцію суду і не давало згоду на те, щоб бути стороною судового процесу. Наприклад, за усю історію американо-радянських відносин США чотири рази подавали судові позови проти СРСР, причому стосувалися вони інцидентів із американськими військовими літаками. В усіх випадках суд ухвалював однакові рішення: зазначалося, що Міжнародний суд ООН не володіє юрисдикцією і тому не може розпочати розгляд позовів.

Росія просунулася ще далі у питаннях визнання юрисдикції суду, зокрема шляхом приєднання до низки міжнародних договорів та конвенцій, які зокрема стосувалися боротьби з тероризмом. За однією з таких конвенцій — про боротьбу з фінансуванням тероризму — Україна й подала позов до суду.

До речі, доволі показовою для перспектив українського позову у Гаазі є ситуація, пов’язана із позовом Грузії проти Росії у світлі військової агресії 2008 року. Важливо зазначити, що Росія погодилася виступати стороною у судовій суперечці, яка стосувалася дотримання нею положень Міжнародної конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації. Справа розглядалася у Гаазі два роки, протягом яких суд не знайшов ніяких інших формулювань, окрім того, щоб зазначити, що він «не володіє юрисдикцією для розгляду поданого Грузією позову».

Отже, Україні на нинішньому етапі доводиться чекати, поки Росія дасть дозвіл на розгляд позову проти себе, оскільки без цієї згоди суд не зможе розглянути скаргу України проти дій Російської Федерації на Донбасі та у Криму. Наразі це головне. Також за наявної ситуації важливо розуміти те, що Росія, приєднавшись до двох конвенцій — про боротьбу з фінансуванням тероризму та про ліквідацію всіх форм расової дискримінації — фактично визнала юрисдикцію суду ООН. Але навіть це не є стовідсотковою гарантією її згоди на участь у судовому процесі. Тим більше враховуючи, щоКремль вважає територію Криму невід’ємною частиною самої Російської Федерації, а не просто спірною територією/територією замороженого конфлікту. Водночас реальність полягає в тому, що міжнародна спільнота де-юре вважає Крим територією України. І востаннє це було засвідчено у прийнятій торік у грудні резолюції Генасамблеї ООН, в якій Крим визнано українською територією, тимчасово окупованою Росією, а сама Росія визнана окупантом.

Post has attachment

Post has attachment
Болгарія відстає від України на шляху виконання вимог ЄС
Наприкінці січня 2016 року Єврокомісія представила доповідь про прогрес із виконання Болгарією зобов’язань у рамках Механізму співробітництва і перевірки, яка охоплює 10-річний період з моменту започаткування процедури стосовно Софії. З доповіді випливає, що, незважаючи на певний прогрес, Болгарія досі не виконала усіх рекомендацій Європейської Комісії. Мова йде про завершення судової реформи, боротьби з корупцією та свободою ЗМІ. Офіційний Брюссель вказує на те, що зазначені завдання досі перебувають на ранній стадії реалізації. Аналітики групи Geostrategy вважають, що на цьому фоні Україна виглядає краще та впевненіше країни-члена Євросоюзу.

У моніторинговому документі ЄС міститься 17 рекомендацій, обов’язкових для виконання. Кінцевий термін їх реалізації – грудень 2017 року. Зазначається, що до того часу, поки Софія не продемонструє суттєві успіхи в реалізації внутрішніх реформ за вказаними напрямками, вона не може розраховувати на вступ до Шенгенської зони. Зокрема, у сфері реформи судів і прокуратури Болгарії рекомендовано створити механізм постійної публічної звітності про хід реалізації Національної стратегії судової реформи та органів прокуратури. Від Болгарії також вимагається забезпечити прозору процедуру призначення на вищі судові посади, у тому числі, Голови Верховного адміністративного суду, здійснення прозорих виборів суддів до Вищої судової ради.

Не забуває Євросоюз і про боротьбу із корупцією, зазначаючи, що Софії необхідно ухвалити відповідні закони та розробити механізм щодо публічної звітності про її виконання, створити ефективний орган по боротьбі з корупцією, а також створити механізм публічної звітності щодо реалізації антикорупційних справ стосовно високопосадовців.

Піддається критиці також медійна сфера, як, за визначенням єврочиновників, продовжує сильно залежати від партійного та бізнесового впливу. Медійне середовище Болгарії, на думку Брюсселю, характеризується низьким ступенем незалежності та неефективним застосуванням журналістських стандартів.

Віце-президент Європейської Комісії Тіммерманс, коментуючи доповідь, зазначив, «ми все ще знаходимося на ранній стадії циклу, ми навіть не в середині мандату». У свою чергу, представники болгарського уряду доволі спокійно оцінили критику Брюсселю, констатувавши при цьому, що цей документ є цінним для Софії у зв’язку з конкретизацією висновків та рекомендацій. Також ними було позитивно оцінено те, що моніторинг завершиться за умови виконання рекомендацій.

Отже, як і раніше, Болгарія продовжує демонструвати найгірші показники на шляху адаптації до внутрішніх стандартів Євросоюзу, що родить цю країну вразливою до зовнішніх політичних впливів, у першу чергу – з боку Російської Федерації.


Post has attachment
Як зміняться відносини США – ЄС після приходу Трампа?
Початок діяльності новообраного президента США Дональда ТРАМПА змушує керівництво Європейського Союзу замислюватись над тим, в якому руслі будуть розвиватися в найближчому майбутньому відносини по лінії Вашингтон – Брюссель. Усвідомлюючи неможливість прогнозу траєкторії взаємодії двох глобальних центрів сили, сьогодні зрозуміло єдине – співпраця союзників зазнає суттєвих змін. Що це може означати для України, яка визначила пріоритетом свого розвитку інтеграцію з ЄС?

Трансатлантичний діалог по лінії Європейський Союз – США продовжує носити невизначений характер, що цілком зрозуміло, враховуючи ту кількість політичних оцінок, які було надано Трампом під час президентських перегонів. Особливе нерозуміння у європейців викликав євро скептицизм кандидата в президенти, який заявив буквально наступне: інші країни ЄС, слідуючи прикладу Великобританії після проведення Brexit, рано чи пізно так самі залишать лави Євросоюзу. Трамп вважає, що ЄС належить Німеччині, і тому британці вчинили вірно, проголосувавши за вихід із ЄС. А ремарка нового президента США про те, що його довіра до канцлера Німеччини Ангели Меркель – стійкого союзника України у боротьбі із російською агресією – може зникнути дуже швидко, взагалі шокувала европейських політиків.

Європі доводиться чи не вперше за останні десятиліття чути подібні речі з вуст президента США.

Причому трапляється це в історичний період, коли Європейський континент зазнає військової агресії з боку Росії.
Офіційний Брюссель обмежується закликами про потребу консолідації та зусиль з метою набуття ЄС самодостатності і подається під гаслами захисту ліберальних цінностей, демократії та захисту прав людини. Така реакція поки не принесла бажаних результатів, однак, судячи з усього, панічні настрої істеблішменту ЄС від часу обрання Д.Трампа зазнали певних змін – на заміну паніці приходить усвідомлення необхідності продовжувати рухатися шляхом, яким ЄС рухався останні двадцять років.

Натомість, аналітики групи Geostrategy переконані у тому, що питання про принципи та основу відносин нової адміністрації США з європейськими інституціями залишається відкритим. Поки що не зрозуміло, які пріоритети обернуть для себе офіційні Вашингтон та Брюссель, наскільки Трамп налаштований на імплементацію передвиборчих обіцянок, чи не заявить він про продовження дистанціювання США від загальноєвропейських справ, і чи не переведе відносини із Брюсселем на відносини із ключовими столицями країн-членів ЄС – Берліном чи Парижем.

На цьому фоні більш-менш зрозумілим є те, що переговорний процес про укладення Угоди про торгівлю та трансатлантичне інвестиційне партнерство буде призупинено. До речі, така пауза може відповідати тактичним інтересам двох партнерів: Трамп виконує обіцянку для виборців, а Європа задовольняю свій євроатлантичний скептицизм і не дратує зайвий раз німців і французів, які обиратимуть в 2017 році своє нове керівництво. Атмосфера євроспектицизму, яка значною мірою підживлюється такими негативними факторами, як міграційна криза та зростання терористичних загроз, може призвести до того, що на президентських та парламентських виборах німці або французи проголосують за тих політиків, які віддають перевагу національним протекціоністським заходам і при цьому жертвують такою цінністю, як будівництво та зміцнення загальноєвропейського дому.

На думку аналітиків групи Geostrategy, іншим неприємним моментом у відносинах між США і Євросоюзом стане тест на виконання американським президентом передвиборчих обіцянок боротися з напливом нелегальних іммігрантів. Закриття американських кордонів для біженців з Близького Сходу автоматично збільшить ці потоки в напрямку ЄС, який і так потерпає від міграційних хвиль.

Не виключено, що Трамп також закриватиме очі на ініціативи Франції (у разі обрання Ле Пен) на наміри французів провести свій Frexit.
А це погано, оскільки принесе додаткову напругу всередині ЄС, яка за нинішніх умов може призвести до фрагментації цього міждержавного об’єднання. І наостанок – невідомо, чи слідом за відносинами ЄС – США не затріщить по швах НАТО, внаслідок чого в регіоні Європи виникне небезпечний «вакуум безпеки». За нинішніх умов нікому не варто пояснювати наслідки такої кризи, які можуть поставити світ на межу повномасштабного конфлікту за участю Росії.

Отже, ширшого погляду на процеси достатньо, аби стверджувати, що відхід Трампа від європейських та євроатлантичних процесів призведе до хаосу в Європі. Це рівно те, чого прагне російський президент Володимир Путін. Сьогодні усі розуміють, що якщо Євросоюз під політичним тиском США змінить свою позицію щодо російської агресії проти України, це додатково розколе ЄС: протягом останніх років такі держави як, наприклад, Італія, Угорщина або Іспанія, активно виступають за зняття антиросійських санкцій. У свою чергу, такий розкол дасть Росії сигнал про те, що США готові нанести на геополітичну карту континенту нові розподільчі лінії.

Але все ж таки тест на міцність може народити нових нових лідерів в ЄС і економічна сила Німеччини разом з патріотичними настроями країн Східної та Північної Європи допоможуть утримати союз і сформувати новий центр впливу в Європі.

Загалом дії Росії на міжнародній арені протягом останніх трьох років вказують на нестримне бажання помститися Заходу за розпад колишнього Радянського Союзу. Мовляв, «ви розвалили нас невійськовим шляхом, ми готові відплатити тим самим».

Post has attachment
Іран на милість Путіна
Росія і Іран налагодили безпрецедентний, але крихкий союз на Близькому Сході. Росії-Іранське співробітництво є ключовим для забезпечення виживання режиму президента Башара Асада в Сирії і знищенням повстанців зі східної частини Алеппо. Російські бомбардувальники використовували іранські військово-повітряні бази, щоб бомбити бунтівні території в Сирії і здається дуже ймовірним що Москва і Тегеран буде укладати велику угоду з переозброєння Ірану. Але ключовим залишається питання: є російсько-іранське партнерство лише розрахунком на основі тимчасових спільних інтересів або ж воно вказує на новий розвиток з можливим глибоким впливом на американські інтереси в регіоні?

На даний момент, немає чіткої відповіді на це чи ні співробітництва між Москвою і Тегераном буде прийнятним. Союз Росії з Іраном оснований на взаємній антипатії до впливу США на Близькому Сході, але обраний американський президент Дональд Дж Трамп вказав на бажання більш міцних зв'язків між Вашингтоном і Москвою.

Іран зробив багато для підтримки режиму Асада в його боротьбі проти повстанців, головних суперників Ірану в регіоні, підтриманих Саудівською Аравією і Туреччиною. Тегеран, як повідомляється, надав мільярди доларів для Асада, направив тисячі іранських військ щоб боротися від його імені, і підготував тисячі найманців з усіх кінців мусульманського світу, щоб померти в ім'я шиїтської секти. Тим не менше, стратегія Ірану не була можлива без військового втручання Росії в конфлікт. Російська повітряна підтримка мала вирішальне значення в забезпеченні сирійським і іранським силам відвоювати Східне Алеппо (Eastern Aleppo). Дипломатія Росії також один із ключів у досягненні політичного врегулювання конфлікту на користь сирійського режиму. У той час як Іран грає важливу військову роль в Сирії, він відігравав меншу роль ніж Москва.

Дійсно, використання Росією авіабази в Ірані в Хамедан (Hamedan) виявилось занадто спірним для іранського режиму. Конституція Ірану забороняє використання іранської території іноземними державами. Іранський уряд мав швидко скасувати такий дозвіл для Росії використовувати іранські бази в умовах суспільної і парламентської опозиції. Але російські військові літаки можуть повернутися до Ірану після того, як у Ірану не вистачить можливостей для проектування військово - повітряних сил за межами своїх кордонів і це залежить від військової могутності Росії у досягненні своїх цілей в Сирії.

Крім того, Росія є єдиною державою, готовою продати передову військову техніку Ірану. Роки санкцій викликаних прагненням Ірану володіти ядерною зброєю нанесли удар по військовій модернізації Тегерану.

Москва і Тегеран ведуть переговори договір на поставку озброєнь на суму близько $ 10 млрд, але Спільний Комплексний план дій ( JCPOA ) угоди про ядерну зброю забороняє продаж основних видів озброєння до Ірану до 2020 року без схвалення Ради Безпеки ООН. Таким чином Ірану можливо доведеться чекати російської зброї протягом багатьох років, що робить його ще більш залежним від російських військових в регіоні.

Але найбільша загроза іранського впливу може статися в результаті потепління американо-російських відносин. Трамп піддав різкій критиці JCPOA і навіть пригрозив "розірвати" угоду. Американське скасування JCPOA представляється малоймовірним, оскільки міжнародне співтовариство, в тому числі Росія, підтримали угоду. Тим не менше, нова адміністрація Трампа висловила свій намір забезпечувати дотримання JCPOA більш "жорстко" і прийняти нові санкції проти Ірану за його регіональної діяльності і порушень прав людини.

Президент Росії Володимир Путін може стати перешкодою для відновлення тиску з боку США щодо Ірану. Зрештою, відносини Тегерана з Москвою виявилися успішними в Сирії і може виявитися так і в інших регіональних гарячих точках. Незважаючи на нинішню співпрацю, немає любові між Росією і Іраном. Ці дві сили є історичними суперниками. Росії не хотілося побачити підйом мусульманської влади в країні, а Іран як і раніше з підозрою ставиться до російських намірів. Відносна дипломатична ізоляція Тегерана, економічна слабкість і військові недоліки змусили його до союзу з Москвою.

Немає ніякої гарантії, що Путін не буде продавати Ірану якщо йому вдасться налагодити кращі стосунки зі Сполученими Штатами в контакті з Трампом. Зрештою, американський обраний президент висловив небажання озброювати сирійських повстанців і навіть може співпрацювати з Росією в боротьбі проти ісламської держави. Чому Путіну потрібен Іран коли Росія може працювати з Америкою? Проте, малоймовірно що Росія буде повністю зливати Іран заради інших. Російсько-американське суперництво ймовірно продовжиться, навіть якщо обидві країни поліпшать відносини. Москва, ймовірно, збереже свою співпрацю з Іраном в якості інструменту проти можливого посилення напруженості у відносинах зі Сполученими Штатами.

Але ясно одне: в той час як Іран може ймовірно взяти верх в Сирії і можливо на Близькому Сході, Росія буде натискати на всі реальні важелі.

Post has attachment
Економічний форум в Давосі: чого очікувати?
Цьогорічний економічний форум в Давосі відбувається на дуже несприятливому політичному тлі. По-перше, в перехідному положенні знаходяться США, в яких влада від демократів переходить до рук республіканців. По-друге, протистояння Заходу із Росією продовжується, і на цьому фоні євроскептики продовжують захоплювати владу в країнах Євросоюзу. По-третє, як наслідок, невідомо, які тенденції будуть домінувати у світовій економіці ближчим часом, яка все більше відчуває деструктивний вплив геополітики.

Головною темою форуму стане «Відповідальне та реагуюче лідерство». З урахуванням вказаних тенденцій, лише декілька представників найбільших європейських держав та інститутів Європейського Союзу мають намір відвідати економічний форум в Давосі. Форум закінчиться за декілька годин до інавгурації нового президента США Дональда Трампа, який виступає за протекціонізм в торгівельних відносинах із третіми країнами. Тому, на думку аналітиків Geostrategy, природньо, що американська сторона вперше за останні роки буде представлена на форумі в Давосі на мінімальному рівні. Не виключено, що до делегації США увійде Віце-президент Джо Байден, якраз у ці дні планує відвідати із робочим візитом Україну. До речі, причина відтермінування візиту Байдена в Україну може бути насправді пов’язана саме із тим, що Байден має чітко спланувати своє останнє європейське турне в якості віце-президента США. Не виключено, що саме з України Байден полетить до Швейцарії. Події останніх кількох тижнів в США дають підстави вважати, що промова Байдена в Давосі буде дуже цікавою, оскільки він, не будучи скованим посадовими обов’язками, зможе відверто говорити про деструктивну роль, яку Росія відіграє у сьогоднішньому світі. Новообраного ж американського президента буде представляти на всесвітньому форумі член перехідної команди Антоніо Скарамуччі. Його промова також буде дуже цікавою, оскільки вона міститиме перші політичні сигнали від новообраного президента США Трампа, який поки що формує своє уявлення про світові процеси, сидячи в Нью-Йорку та Вашингтоні.

Президент Китаю Сі Цзіньпінь також планує відвідати форум. Ймовірно, що цю нагоду китайський лідер використає для того, щоб заявити про готовність Пекіну очолити процес глобалізації та забезпечення багатосторонніх відносин між державами. До речі, це стане його першим візитом в Давос.



Відповідно до інформації організаторів цьогорічного форуму, станом на початок тижня участь у заходах підтвердили лідери таких європейських держав, як прем’єр-міністри Великої Британії Тереза Мей, Нідерландів Марк Рютте, Ірландії Енда Кенні, Швеції Стефан Левен, Люксембургу Ксавьєр Беттель, Бельгії Шарль Мішель, Хорватії Андрій Пленковіч. Іншими гостями Давоса стануть глава Міжнародного валютного фонду Крістін Лагард, генеральний секретар НАТО Йенс Столтенберг, глава ОЕСР Анхель Гурріа, прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо та президент Колумбії і лауреат Нобелівської премії миру Хуан Мануель Сантос.


Українську делегацію планує очолити президент країни Петро Порошенко. Оскільки інституції Європейського Союзу будуть представлені низкою комісарів, у тому числі з питань розширення, енергетики та високим представником Євросоюзу з питань зовнішньої політики, очікується, що український президент не упустить можливість провести двосторонні зустрічі з європейськими очільниками. Говорити буде про що: від стану запровадження безвізового режиму з Україною до торгівлі між Україною та Європейським Союзом, яка в минулому році продемонструвала позитивну динаміку.

На цьому фоні доволі низький рівень представленості продемонструють такі країни як Німеччина та Франція, які планують направити в Давос міністрів фінансів Вольфганга Шойбле (Німеччина) та Мішеля Сапена (Франція). Це, на думку групи Geostrategy, опосередковано вказує на те, що світові лідері не готові говорити про новий формат світової політики та економіки, оскільки на сьогодні поки що не проглядаються хоча б загальні риси нової світобудови. До того ж, до того часу, поки нова адміністрація США не почне працювати, а у Німеччині і Франції – ключових європейських союзників Сполучених Штатів – не відбудуться вибори, немає сенсу говорити про новий світовопорядок. Виходячи з цього, українській делегації не варто очікувати на досягнення домовленостей з учасниками форуму. Швидше, мова в даному випадку може йти про підтримку старих контактів, ніж про знайомство з новими лідерами, які за якісь півроку приступлять до формування нового порядку денного сватової політики.

Post has attachment
Ухвалення Радою Європейського Союзу 15 грудня 2017 року рішення щодо консультативного референдуму в Нідерландах (2,5 мільйона голландців у квітні проголосували проти Угоди про асоціацію між ЄС і Україною), який до останнього часу гальмував завершення процесу ратифікації #Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, відкрило шлях до завершення довгої історії із ратифікацією. Тепер останнє слово за парламентом Нідерландів. Наскільки є безпечним цей остаточний крок?

У згаданому рішенні Ради ЄС щодо референдуму, на думку багатьох українських експертів та західних ЗМІ, присутній так званий «елемент зради». І це через те, що в рішенні не було підтверджено перспективу членства України в Євросоюзі, а також наголошено на неможливості надання безпекових гарантів, фінансової підтримки та відкриття ринку праці для українських громадян. В ній говориться, що угода не робить Україну кандидатом у члени ЄС.

Багато домислів, але недостатньо об’єктивних оцінок.
Почнемо по черзі розвіювати деякі міфологічні твердження. Перше, говорячи про те, що в Україні забрали перспективу членства в ЄС, варто пам’ятати, що процедура отримання членства в ЄС, на проходження якої може претендувати будь-яка європейська країна, закладена в самому договорі про функціонування ЄС. У ньому ж таки говориться, що кожен член ЄС може блокувати початок таких переговорів. Так що юридично обов'язковий шлях для Нідерландів зупинити поступ Україна до ЄС вже є. І він дозволяє наприклад, Греції, протягом багатьох років блокувати кандидатуру Македонії.

У документі також говориться, що завдяки Угоді про асоціацію країни ЄС не зобов'язані надавати Україні додаткові кошти. Формально це так, втім в контексті політики, яку ЄС обрав щодо України, є про що сперечатись. Сама угода - не про гроші. Згадаймо, що ЄС надав Україні в останні роки кілька мільярдів у вигляді позик. Україна стала важливим партнером для Європи, і може розраховувати на програми підтримки ЄС у більшій мірі, ніж інші країни. У рішенні Ради ЄС декларації також говориться, що європейські країни не зобов'язані надавати військової допомоги Україні. Втім таке зобов'язання було б дивним, оскільки європейські країни регулюють свій захист через НАТО. Члени ЄС не зобов'язані взагалі ні з ким співпрацювати у військовій сфері.

Тому згадане рішення Ради ЄС не закриває перед Україною жодних дверей і показує, наскільки заплутаною стала вся ця дискусія Аналітики групи Geostrategy звертають увагу на те, що позитивний наслідок рішення – це те, що воно врахувало застереження Уряду Нідерландів та відкрило для позитивного голосування парламентом цієї країни рішення про ратифікацію Угоди. Очікується, що розгляд цього питання у Палаті представників Нідерландів відбудеться до парламентських виборів (15 березня 2017 р.), в Сенаті - напередодні або одразу після виборів.

Нідерландський прем’єр-міністр Марк Рютте упевнений, що йому вдасться відстояти угоду з Україною і в Сенаті, і в Нижній Палаті. Він вважає, що зможе заручитися підтримкою фракції CDA в Сенаті, особливо завдяки домовленостям, яких він досяг у Брюсселі. Після декількох місяців просування такої вимоги тепер чорним по білому визначено, що Угода про асоціацію ЄС з Україною не є прелюдією до вступу в ЄС та не гарантує Києву військову допомогу або додаткові гроші . Зазначається також, що не буде ніяких зобов'язань в контексті вільного влаштування українців в країнах ЄС.

За повідомленнями нідерландської преси, джерело у CDA, яке займає високу позицію, підтверджує картину вірогідної підтримки фракції в Сенаті. "Переважна більшість християнсько-демократичних сенаторів підтримають угоду. Я думаю, що вісім чи дев'ять осіб". Очевидним також є те, що проєвропейська D66 схвалить угоду з Україною як в Нижній, так і у Верхній Палаті. Для Прем'єр-міністра багато поставлено на карту. У разі провалу голосування парламентом «за» ратифікацію Угоди про асоціацію, він може втратити авторитет серед своїх європейських колег, що поставить під сумнів подальші перспективи його політичної кар‘єри.


Що очікує Європа?
Після вивчення публікацій в європейській преси, у групи Geostrategy виникло враження, що для більшості європейських лідерів проблема України в Нідерландах вже знята. Саме так почувається їх переважна більшість і навіть не розглядають можливості повернення до неї .

Канцлер Німеччини А.Меркель, яка разом з президентом Франції Ф.Олландом бере участь в мирному процесі в Україні, «дуже рада, що ми можемо виконати наші зобов'язання по відношенню до України». «Ми життєво зацікавлені в тому, щоб всі могли ратифікувати угоду» - каже Меркель. Так само президент Франції Ф.Олланд вважає, що перемога є доконаним фактом: «Із рішенням, яке ми знайшли, голландський уряд може повернутися додому, щоб завершити ратифікацію в своєму парламенті».

Голова Європейської Ради Д.Туск трохи більш обережніший: «Ми зробили все, що могли, щоб допомогти врятувати ратифікацію угоди з Україною. Це рішення дає відповідь на всі проблеми, підняті тими, хто голосував проти в Нідерландах. Далі, рішення за голландцями. Ми покладаємося на наших голландських колег».
Отже, перше голосування з питання ратифікації Угоди про асоціацію з Україну в нижній палаті парламенту Нідерландів, яке орієнтовно відбудеться у січні 2017 року, покаже, чи вдалося Рютте виконати свою політичну місію.

Post has attachment
Уже на следующей неделе, 15 ноября, украинская делегация собирается внести на рассмотрение Генеральной ассамблеи Организации Объединенных Наций новый проект резолюции по Крыму. Постоянный представитель Украины в ООН Владимир #Ельченко ранее отмечал, что новая резолюция существенно отличается от той, которая была успешно проголосована ГА #ООН в марте 2014 года.
Известно, что Украина стремится сделать новую резолюцию, над которой работало 38 стран, жестче предыдущей. Это вполне понятно, поскольку с марта 2014 года ситуация, связанная с защитой прав человека во временно оккупированном российской властью Крыму, значительно ухудшилась. По словам многих иностранных дипломатов, работающих в ключевых международных организациях, таких, например, как Совет Европы или #ОБСЕ, полуостров постепенно превращается в очередную «черную дыру демократии в центре Европы». Только на это раз речь идет не о территории замороженного конфликта, каковыми, например, являются практически никем не признанные Приднестровье, Абхазия или Южная Осетия, а о части территории суверенной Украины, временно находящейся под контролем Российской Федерации вследствие военного захвата. Фактически Крымский полуостров стал некой правовой язвой на теле России, которая очень быстрыми тепами разъедает остальную часть сопредельного с Украиной государства.
Аресты активных представителей крымскотатарского народа, преследования украинцев за их патриотические взгляды, гонения на религиозной и этнической почве – все это стало привычной реальностью в Крыму, еще три года назад не знавшем ни одного из перечисленных постыдных проявлений тоталитарного общества. Теперь же в лексикон крымчан эти понятия вошли основательно и, судя по всему, надолго.

Мир не закрывает глаза на #Крым
Правовой беспредел, вот уже третий год творящийся на полуострове, заставляет ключевые международные организации внимательно следить и реагировать на закат демократии в Крыму.
Так, например, Совет Европы в 2016 году направил на полуостров специального представителя Генерального секретаря Совета Европы, швейцарского дипломата Жерара Студмана. Этот чиновник первым из представителей международных организаций ступил на землю оккупированного Крыма (если не считать визита в 2015 году Комиссара Совета Европы господина Нильса Мужниекса). Но визит Студмана имел другую подоплеку – это была попытка международной организации создать постоянно действующий мониторинговый механизм, при помощи которого Страсбург получил бы возможность наблюдать за соблюдением прав человека в автономии. Известно, что ввиду существенных расхождений Украины и руководства Совета Европы в вопросах мандата миссии Студмана – каждая сторона видела свой круг вопросов, над которыми Студману необходимо было работать –создать такой постоянно действующий механизм пока что не получается.
Тем временем мир продолжает внимательно следить за тем, что же происходит в оккупированном Россией Крыму. Украина, в начале 2016 года заняв место непостоянного члена Совета Безопасности ООН, решила использовать эту ситуацию для того, чтобы напомнить миру о вопиющих нарушениях прав человека в Крыму. Так родилась идея новой резолюции Генассамблеи ООН по вопросам Крыма.
Напомню, что первая резолюция по Крыму подтверждала территориальную целостность Украины. Она была принята 27 марта 2014 года, сразу после организованного Москвой и контролируемого военными без опознавательных знаков «референдума». Тогда сто стран-членов ООН поддержали Украину, 11 были против (Армения, Беларусь, Боливия, Зимбабве, КНДР, Куба и др.) и еще 58 воздержались.

Новая резолюция будет более жесткой в отношении России
Пришла очередь второй резолюции ГА ООН по Крыму. Новый документ гораздо жестче предыдущего, в нем появились такие понятия, как «аннексия» и «оккупация» Крыма, которых в предыдущей резолюции не было. Кроме того, в проект были включены следующие важные посылы стране-оккупанту:

необходимо прекратить любое насилие в отношении жителей Крыма, включая незаконные задержания активистов и нечеловеческое отношение к ним, а также отозвать все дискриминационные законы;
освободить всех незаконно задержанных украинских граждан;
обеспечить необходимые условия для работы в Крыму журналистов и представителей правозащитных организаций;
авторы резолюции обращаются к новоизбранному Генсеку ООН с просьбой найти пути и средства, которые позволят обеспечить беспрепятственный доступ в Крым международным организациям (таким как Совет Европы и ОБСЕ), обеспечив таким образом доступ международных правозащитников к полуострову.

Представитель России в ООН Евгений #Загайнов уже назвал проект новой резолюции предвзятым, однобоким и необъективным и заявил о том, что российская делегация в ООН не будет голосовать в ее поддержку.
Но даже и без этого заявления совершенно ясно, что обсуждение и голосование за столь жесткий проект резолюции будет гораздо драматичнее, чем это происходило в марте 2014 года. Желательным для украинской стороны результатом должно стать число голосов, близкое к ста. Однако достичь такого результата будет объективно сложно.

Во-первых, в мире обострились вызовы и угрозы, связанные, например, с ситуацией в Сирии или ядерной программой Северной Кореи.
Во-вторых, появился Донбасс, конфликт на котором при поддержке российских военных и техники перерос в настоящую украинско-российскую войну, втянув в дипломатический конфликт с Россией Вашингтон.
В-третьих, нынешний момент является переломным для США в свете того, что победу на президентских выборах получил республиканец Дональд Трамп, который во время предвыборной кампании сделал несколько противоречивых заявлений по Крыму.
Голосование по резолюции запланировано на 15 ноября, и непонятно, не попытаются ли люди из команды Трампа каким-то образом вмешаться в процесс ее лоббирования.
Одним словом, украинской стороне предстоит выдержать сложный дипломатический бой на полях Генеральной Ассамблеи ООН и попытаться через существующие мониторинговые механизмы «пробить правовой коридор» во временно оккупированный Крым.

Поствыборный Вашингтон позиций не меняет
Буквально через несколько часов после того, как стало известно о победе на выборах Дональда Трампа, официальный представитель Государственного департамента США Марк Тонер заявил о том, что санкции, введенные Соединенными Штатами против России за нарушение суверенитета и территориальной целостности Украины, будут действовать до того момента, пока Крым не вернется в состав Украины.
– Наша позиция была и остается неизменной – санкции по Крыму будут действовать до того времени, пока Россия не заберет войска и не вернет полуостров Украине, – сказал Тонер.
– Что же касается других санкций, связанных с действиями на востоке Украины, то они будут действовать до полного выполнения Минских соглашений, – добавил американский дипломат.
Такие заявления дают надежду на то, что, во-первых, проект новой резолюции Генассамблеи ООН по Крыму получит необходимую поддержку со стороны США, а во-вторых, Вашингтон не даст России никаких шансов отыграть политическую ситуацию назад – к периоду до 2014 года.
Wait while more posts are being loaded