Profile cover photo
Profile photo
Geostrategy
58 followers -
Вже сьогодні ми знаємо те, що змінить світ завтра Already we know what will change the world tomorrow
Вже сьогодні ми знаємо те, що змінить світ завтра Already we know what will change the world tomorrow

58 followers
About
Posts

Post has attachment
Верховний представник ЄС з питань зовнішньої політики і політики безпеки Федеріка Могеріні у своїй заяві від 16 березня 2018 року чітко заявила про те, що Євросоюз не визнає проведення виборів Російською Федерацією на Кримському півострові. Аналогічні підходи щодо незаконності виборчого процесу на тимчасово окупованій території також демонструють інші країни світу.

Уже ввечері того ж дня про невизнання виборів заявили Литва і Канада. Днями пізніше, свою категоричну позицію щодо невизнання дій Росії щодо Криму висловили або ж збираються озвучити також США, Норвегія, Японія, окремі заяви в національній якості зроблять країни-члени ЄС, можливо, країни-учасниці Східного Партнерства.
Add a comment...

Post has attachment
Питання санкційної політики, яку проводять країни Заходу щодо Росії у зв’язку із тимчасовою окупацією Криму та початку військово агресії, є сьогодні актуальними як ніколи раніше. Вже четвертий рік Україні вдається утримувати єдність в лавах так званої Західної антиросійської коаліції. Чому це вдається і і чи існують ознаки можливого руйнування цієї коаліції?
Add a comment...

Post has attachment
Президентські вибори в Ірані, які відбулися у травні 2017 року – вперше з тих пір, коли у 2015 році ця країна уклала договір з ядерної проблематики із США, Францією, Великобританією, Німеччиною, Китаєм та Росією в обмін на зняття ними санкцій. Європейський Союз також доклав значних зусиль для зняття з Ірану санкцій. Президента Ірану Хасан Роухані подобається офіційному Брюсселю. Він вільно володіє арабською, англійською, французькою, німецькою та російською мовами, мислить як освічений європеєць. Фактично, що «іранське досьє» для європейської дипломатії є одним з символів успіху.

Тональність та спрямованість відносини Євросоюзу та Ірану мають позитивний характер. Їхнім важливим параметром є намагання дотримуватись конструктивних підходів з імплементації Спільного комплексного плану дій, а також з розвитку двосторонніх відносин. Відчутне пожвавлення відносин ЄС та Ірану, продемонстроване у 2016 році, поки що продовжує стримуватися відсутністю бачення у Брюсселі підходів США до іранської проблематики, змінами у розкладі сил у Перській Затоці, спричинених блокадою Катару. Однак про готовність офіційного Брюсселю рухатися «шляхом конструктивної співпраці» свідчить той факт, що на інавгурацію нового президента Ірану, яка відбудеться на початку серпня 2017 року, може прилетіти поважна делегація високого рівня від ЄС. Сторона ЄС також розглядає Іран в якості важливого суб’єкта у справі врегулювання війни у Сирії.

З характеру діалогу по лінії Іран – Європейський Союз можна зробити висновок, що на даному етапі Брюссель не відмовлятиметься від здобутків та очікуваних перспектив у відносинах з Іраном, чим дратує офіційний Вашингтон.

Проте керівництво Євросоюзу не поділяє конфронтаційні підходи США з іранської проблематики, і для цього є доволі вагомі підстави. Європейський Союз продовжує шукати альтернативні джерела енергопостачання, і для досягнення цих цілей Іран є чудовим партнером. Експортні поставки нафти з Ірану до країн Євросоюзу збільшилися на 60%, або склали близько 600 тис. барелів нафти на добу. Головними партнерами Ірану у постачанні нафти є компанії Shell, Total та Eni. За прогнозами Міжнародного енергетичного агентства, Іран має намір до 2020 року збільшити щоденний видобуток нафти до 4,15 млн. барелів за добу, левова частина з яких може бути продана на європейському ринку.

Також тривають переговори з Тетрагонам на предмет постачання природного газу. Іран прагне налагодити продаж зрідженого газу на перспективний європейський ринок, для чого можуть бути використані морські шляхи, у тому числі, через грецькі порти або через регазифікований термінал «Ревітусса» поблизу Афін, або на збудований у майбутньому термінал в Александропулісі. Цікаво, що іранські компанії вже висловили свою зацікавленість в участі у будівництві терміналу по прийняттю зрідженого газу в Александропулісі.

Очікується, що поступове завоювання іранцями енергетичного ринку Європи за рахунок збільшення обсягів постачання нафти на зрідженого газу послабить позиції Росії.
Однак, відновлення довіри між Тегераном та Брюсселем все ще позначається високим ступенем недовіри. На початку квітня 2017 року продовжив деякі обмежувальні заходи проти Ірану – зокрема, заборону на поїздки до країн ЄС та замороження активів 82 фізичних та однієї юридичної особи, які причетні до грубого порушення прав людини. Окрім того, Євросоюз заборони експортувати до Ірану устаткування, яке дозволяє відслідковувати комунікацію через канали зв’язку.

Тому дорога до повного відновлення довіри виглядає поки що доволі довгою.
Add a comment...

Post has attachment
Парламентська Асамблея ОБСЄ нарешті переобрала керівництво цієї впливової міжнародної організації.

Під час останньої сесії Парламентської Асамблеї ОБСЄ нарешті було вирішено питання про заповнення ключових керівних посад.

Так, Крістін Муттонен (Австрія) була обрана на посаду Президента ПА ОБСЄ, яка виконуватиме свої функції до наступної щорічної сесії у 2018 року. На посади Віце-президентів ПА ОБСЄ було обрано Маріетту Тідеі (Італія), Роджера Вікера (США), Маргарету Седерфельт (Швеція) та переобрано Віктора Пауля Добре (Румунія).

Доріс Барнетт (ФРН) було переобрано на посаду Скарбника Асамблеї.

Було сформовано склад загального Комітету ПА ОБСЄ з політичних питань і безпеки: Філіпо Ломбарді (Швейцарія) - голова Комітету, Гульєльмо Піччі (Італія) – заступник голови комітету, Крістіан Вігенін (Болгарія) – доповідач; Загальний Комітет ПА ОБСЄ з економічних питань, науки, технологій і навколишнього середовища: Нільса Сена (Португалія) – голова комітету, Софіо Кацарава (Грузія) – доповідач.

Важливо, що заступником голови Загального Комітету ПА ОБСЄ з економічних питань, науки, технологій і навколишнього середовища було переобрано Голову Постійної делегації ВРУ в ПА ОБСЄ А.Герасимова.

Загальний Комітет ПА ОБСЄ з демократії, прав людини та гуманітарних питань очолив Ігнасіо Санчес Амор (Іспанія), Івана Добесова (Чеська Республіка) – заступник голови, Кіріакос Хаджиянні (Кіпр) – доповідач.

Президент ПА ОБСЄ К.Муттонен здійснила також такі призначення:

1) Лауринас Кащюнас (Литва) – заступник голови Спеціального комітету ПА ОБСЄ з питань міграції (Спецкомітет, який було створено у лютому 2016 р., виконує функцію контактного пункту з діяльності ПА ОБСЄ у сфері міграції в усіх трьох вимірах ОБСЄ. Очолює Спецкомітет Філіпо Ломбарді (Швейцарія);

2) Паскаль Алізар (Франція) – Спеціальний представник ПА ОБСЄ у сердземноморських справах (on Mediterranean Affairs).
Add a comment...

Post has attachment
Україна Криза: чому програють всі
За три роки з моменту початку кризи в Україні загинуло більш ніж 10000 людей і це продовжує виснажувати ресурси всіх країн. В результаті все програють і в цьому конфлікті кожен великий актор грає гірше, ніж це було раніше і вирішення видається невловимим як ніколи. Це не повинно бути так. Всеохоплюючий діалог з питань регіональної ситуації може бути першим кроком на шляху до розрядки конфлікту. Без такого діалогу, в кінцевому рахунку регіональний порядок, прийнятний для всіх не може бути знайдений, а зусилля по реалізації існуючих «Мінських» угод, швидше за все, приречені на провал.

Ми вважаємо, що сьогоднішній результат з від'ємною сумою є продуктом змагальності політики, що проводиться Росією, США і ЄС. (В теорії ігор, сценарії від'ємної суми є ті, де всі гравці в кінцевому підсумку отримують менше, а не просто гра з нульовою сумою, де один гравець отримує все в той час як інші програють.) Ці правила розроблені в перші півтора десятиліття після холодної війни, але розвиваються і зараз. До середини 2000-х років Росія і Захід проводять політику щодо країн пострадянської Євразії спрямовану на одержання прибутку за рахунок протилежної сторони, без урахування дублювання або загальних інтересів.

Жодна зі сторін ні Росії ні Захід не інвестували серйозні зусилля у вирішення завдання з створення регіонального порядку що був би прийнятним для всіх сторін. Результатом стало не тільки поглиблення розділу на схід та захід, а й політична дисфункція в державах регіону, де еліти задовольняють свої власні вузькі, часто матеріальні інтереси.

Для того щоб пом'якшити регіональну напругу, яка створила цю кризу, необхідно оживити дебати з приводу майбутнього пострадянської Євразії і рухатися повз накопичені проблеми і негідну поведінку тієї чи іншої сторони, та розвивати інноваційні реалістичні пропозиції для переміщення до гри з від'ємною сумою. Неодмінна умова для переоцінки є визнання того, що і російська політика і політика Заходу щодо пострадянської Євразії знаходиться в глухому куті.

Бо це не логічно для Заходу, який наполягає на праві всіх країн робити свій власний вибір коли справа доходить до приєднання до західних клубів, в той же час, будучи не в змозі або не бажаючи надати їм цей вибір та нести відповідальність за наслідок вибору. Та «ідея фікс» Кремля про те, що Росія повинна бути лідером пострадянських держав з тим щоб її сприймали всерйоз як впливову глобальну державу , що є скоріш мантрою, ніж стратегією на основі фактів, і це дратує навіть найближчих союзників.

Порушення табу на вільний діалог з приводу регіонального порядку є важливим першим кроком, де руйнівна конкуренція повинна бути пом'якшені у протистоянні Росії і Заходу, яке досягло таких небезпечних рівнів в останні роки. Проведення переговорів в нинішній атмосфері недовіри і взаємних докорів зажадає значних інвестицій політичного капіталу. І цей процес виходить за рамками поточних змагальних підходів до регіону а щоб знайти спільну мову буде потрібен час. Це не буде легко і швидко.

Після початку таких переговорів, а до них повинні бути залучені всі зацікавлені сторони, вони могли б розглянути нові інституційні механізми для «прикордонних» країн, які будуть служити в якості моста між євроатлантичними інститутами і їх Російськими колегами.

Переговори в нинішній політичній обстановці будуть вкрай складні, історія показує, що інколи це просто неможливо. Гельсінкий Заключний акт 1975 року, можливо ще більш амбітний, був розвалений на піку напруженості холодної війни.

Необхідний перший крок з боку Заходу, щоб перевірити припущення, що Росія буде позитивно реагувати на пропозицію переговорів. Так само, як ті, хто править Росією переконані, що Захід завжди буде просуватись до розширення свого впливу аж до кордонів Росії, і навіть всередині них. Багато західних політиків в рівній мірі переконані в тому, що Росія є державою хижаком, абсолютно прихильною до домінування над своїми сусідами і дестабілізацією своїх суперників.

На жаль, жодна з цих загроз не є абсолютно безпідставною. Ті, хто висуває аргументи по праву вказують на численні причини, чому переговори, які ми пропонуємо, можливо не складуться. Але важкі наслідки тривалої конфронтації виправдовують хоча б спробу знайти порозуміння.
Add a comment...

Post has attachment
Євросоюз продовжує докладати зусиль для активізації практично усіх триваючих торговельних переговорів з третіми країнами, які позиціонуються як відповідь і противага протекціоністській політиці нової адміністрації США.

Саме тому тематика переговорів про вільну торгівлю посіла центральне місце під час спільної зустрічі Президентів ЄК Ж.-К.Юнкера та Європейської Ради Д.Туска з Прем’єр-міністром Японії С.Абе, яка відбулася наприкінці березня цього року під час його візиту до Брюсселя. За підсумками проведеної зустрічі було підтверджено зобов’язання активізувати переговорний процес та досягти швидкого завершення переговорів щодо укладення Угоди про вільну торгівлю, а також Угоди між Європейським Союзом та Японію про стратегічне партнерство.

У своїй заяві перед згаданою зустріччю Президент Єврокомісії Юнкер вказав на те, що укладення Угоди про вільну торгівлю є необхідним, оскільки сторони вірять у вільну, чесну та засновану на правилах торгівлю та мають наміри бути відкритими до світу, а не повертатися до ізоляціонізму. Він також відзначив, що на даний час переговори знаходяться на вирішальній стадії і висловив впевненість, що домовленості за підсумками зустрічі з С.Абе відкриють дорогу до завершення переговорів у поточному році, найбільш вірогідно під час наступного Саміту ЄС-Японія.

За результатами зустрічі сторони домовилися провести наступний раунд переговорів у квітні 2017 року у Токіо. Попередній раунд було проведено у вересні 2016 року у Брюсселі. З того часу сторони продовжували інтенсивну роботу на експертному рівні.

Цікавим є те, що Євросоюз одночасно веде активні переговори щодо активізації торговельних відносин з двома іншими державами – Мексикою і Сінгапуром.

У лютому 2017 року було домовлено про підвищення інтенсивності переговорів з Мексикою щодо модернізації торговельної частини так званої «Глобальної угоди», а у березні 2017 року про прискорення набуття чинності Угоди про вільну торгівлю з Сінгапуром. Окрім того, офіційний Брюссель домовився про відновлення торговельних переговорів з АSEAN, а також завершив підготовчу роботу до започаткування переговорів з Новою Зеландією.

Висновки: усе це вказує на те, що навіть в умовах виходу Великої Британії з лав Європейського Союзу, Брюссель має намір не втрачати лідируючи позиції у світі та прагне розширювати горизонти співпраці з найбільш розвинутими країнами світу. Така тенденція, на думку аналітиків Geostrategy, загалом відповідає національним інтересам України, оскільки, використовуючи переваги Угоди про асоціацію з Євросоюзом, українська продукція буде ставати більш конкурентоспроможною та легше знаходитиме нових покупців на глобальних ринках.
Add a comment...

Post has attachment
Відставка генерала Флінна та відношення до Росії
Голова комітету Сенату США з питань збройних сил сенатор Джон Маккейн
Відставка генерала Флінна також викликає додаткові питання з приводу намірів адміністрації Трампа по відношенню до Росії Володимира Путіна, в тому числі, заяви президента що пропонують моральну еквівалентність між Сполученими Штатами і Росією, незважаючи на вторгнення в Україну, анексію Криму, загрози наших союзників по НАТО, а також спроби втручання на американських виборах.
Американська політика щодо Росії повинна бути чітка і однозначна: ми будемо виконувати наші зобов'язання перед нашими союзниками по НАТО, ми будемо підтримувати і зміцнювати нашу стримуючу позицію в Європі, ми будемо притягувати російських порушників прав людини до відповідальності за свої дії, і ми будемо підтримувати санкції від Росії до тих пір, поки вона продовжує порушувати суверенітет і територіальну цілісність України.

http://geostrategy.ua/node/1470

Post has attachment
Відставка генерала Флінна та відношення до Росії
Голова комітету Сенату США з питань збройних сил сенатор Джон Маккейн
Відставка генерала Флінна також викликає додаткові питання з приводу намірів адміністрації Трампа по відношенню до Росії Володимира Путіна, в тому числі, заяви президента що пропонують моральну еквівалентність між Сполученими Штатами і Росією, незважаючи на вторгнення в Україну, анексію Криму, загрози наших союзників по НАТО, а також спроби втручання на американських виборах.
Американська політика щодо Росії повинна бути чітка і однозначна: ми будемо виконувати наші зобов'язання перед нашими союзниками по НАТО, ми будемо підтримувати і зміцнювати нашу стримуючу позицію в Європі, ми будемо притягувати російських порушників прав людини до відповідальності за свої дії, і ми будемо підтримувати санкції від Росії до тих пір, поки вона продовжує порушувати суверенітет і територіальну цілісність України.
U.S. Senator for Arizona, Chairman of the Senate Armed Services Committee
General Flynn's resignation also raises further questions about the Trump administration's intentions toward Vladimir Putin's Russia, including statements by the President suggesting moral equivalence between the United States and Russia despite its invasion of Ukraine, annexation of Crimea, threats to our NATO allies, and attempted interference in American elections.
American policy toward Russia must be made clear and unequivocal: we will honor our commitments to our NATO allies, we will maintain and enhance our deterrent posture in Europe, we will hold Russian violators of human rights accountable for their actions, and we will maintain sanctions on Russia so long as it continues to violate the sovereignty and territorial integrity of Ukraine.
Add a comment...

Post has attachment
Позов України проти РФ до Міжнародного суду ООН: які перспективи?
На початку 2017 року Україна подала позов до Міжнародного суду ООН з метою притягнення Російської Федерації до відповідальності за вчинення актів тероризму та дискримінації протягом її незаконної агресії проти України. Позов подано у рамках двох Міжнародних конвенцій — про боротьбу з фінансуванням тероризму, що в першу чергу стосується російської агресії на Донбасі, та про ліквідацію всіх форм расової дискримінації, яку окупаційна російська влада запровадила в анексованому Криму. Якими є перспективи розгляду згаданих позовів і що можна очікувати від Гааги у найближчому майбутньому?

Україна нарешті завершила процес формування комплексних досьє, адресованих Міжнародному суду ООН у Гаазі, в яких міститься звинувачення на адресу Росії у залякуванні, політичному тиску та зрештою комплексній агресії проти України. Важливо зазначити, що у позові Україна орієнтується на відлік часу — Помаранчеву Революцію 2004 року, з якої Росія, на думку позивача, розпочала масштабний наступ на українську державність.

У позові основний акцент робиться на двох аспектах:

1) на порушенні Російською Федерацією Конвенції про боротьбу з фінансуванням тероризму шляхом надання зброї та інших видів допомоги незаконним збройним формуванням, які вчинили низку актів тероризму на території України, та

2) на порушенні Конвенції про ліквідацію всіх форм расової дискримінації через кампанії дискримінації щодо неросійських громад, які проживають на окупованій території Кримського півострова, зокрема спільнот етнічних українців і кримських татар.

До складу Міжнародного суду ООН входять 15 суддів, які представляють наступні країни: президент Ронні Абрахам (Ronny Abraham) (Франція), віце-президент Абдульгвай Ахмед Юсуф (Abdulqawi Ahmed Yusuf) (Сомалі), судді Хасаші Овада (Hisashi Owada) (Японія), Петер Томка (Peter Tomka) (Словакія), Мохамед Бенноуна (Mohamed Bennouna) (Марокко), Антоніо Аугусто Тріндаде (Antônio Augusto Trindade) (Бразилія), Крістофер Грінвуд (Christopher Greenwood) (Великобританія), Хуе Ханьін (Xue Hanqin) (Китай), Джоан Донахью (Joan E. Donoghue) (США), Джорджіо Гаха (Giorgio Gaja) (Італія), Джулія Себутінд (Julia Sebutinde) (Уганда), Дальвер Бандарі (Dalveer Bhandari) (Індія), Патрік Робінсон (Patrick Robinson) (Ямайка), Джеймс Кроуфорд (James Crawford) (Австралія) та Кирил Геворгян (Kirill Gevorgian) (Росія).
Це ті люди, від яких у найближчому майбутньому залежатиме доля українського позову.

А поки вони вивчають матеріали справи, варто подивитися на історію схожих позовів інших країн до міжнародного суду ООН. Так, доволі цікавою є справа «Нікарагуа проти США», яка була подана урядом Нікарагуа до Гааги 1984 року у зв’язку із підтримкою Сполученими Штатами дій нікарагуанських контрас. Два роки суд розглядав позов, і зрештою у червні 1986 року визнав, що США, підтримуючи дії контрас, порушили наступні міжнародно-правові зобов’язання: а) не втручатися у справи інших держав, б) не застосовувати силу щодо інших держав, в) не зазіхати на суверенітет іншої держави та г) не заважати розвитку морської торгівлі. Як наслідок, суд вирішив, що США мають компенсувати Нікарагуа збитки, які були заподіяні внаслідок вказаних правопорушень. Однак реакція Вашингтону на вирок була очікуваною: США надалі відмовилися від обов’язкового визнання юрисдикції суду.

Фактично із таким самим результатом завершився процес розгляду позову Югославії проти країн НАТО у зв’язку із бомбардуваннями території Югославії 1999 року. Спершу суд не задовольнив прохання Югославії про винесення постанови про припинення бомбардувань до остаточного вердикту, вказавши на те, що він не має юрисдикції для реалізації зазначених заходів. Взагалі формулювання про «відсутність юрисдикції суду» стосовно дій 10 країн-членів НАТО щодо Югославії дозволило Міжнародному суду ООН уникнути конкретики і не задовольнити позовні сподівання тодішнього югославського керівництва.

Історія відносин спочатку СРСР, а потім і Росії з Міжнародним судом ООН також є доволі непростою. Протягом тривалого часу радянське керівництво не визнавало юрисдикцію суду і не давало згоду на те, щоб бути стороною судового процесу. Наприклад, за усю історію американо-радянських відносин США чотири рази подавали судові позови проти СРСР, причому стосувалися вони інцидентів із американськими військовими літаками. В усіх випадках суд ухвалював однакові рішення: зазначалося, що Міжнародний суд ООН не володіє юрисдикцією і тому не може розпочати розгляд позовів.

Росія просунулася ще далі у питаннях визнання юрисдикції суду, зокрема шляхом приєднання до низки міжнародних договорів та конвенцій, які зокрема стосувалися боротьби з тероризмом. За однією з таких конвенцій — про боротьбу з фінансуванням тероризму — Україна й подала позов до суду.

До речі, доволі показовою для перспектив українського позову у Гаазі є ситуація, пов’язана із позовом Грузії проти Росії у світлі військової агресії 2008 року. Важливо зазначити, що Росія погодилася виступати стороною у судовій суперечці, яка стосувалася дотримання нею положень Міжнародної конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації. Справа розглядалася у Гаазі два роки, протягом яких суд не знайшов ніяких інших формулювань, окрім того, щоб зазначити, що він «не володіє юрисдикцією для розгляду поданого Грузією позову».

Отже, Україні на нинішньому етапі доводиться чекати, поки Росія дасть дозвіл на розгляд позову проти себе, оскільки без цієї згоди суд не зможе розглянути скаргу України проти дій Російської Федерації на Донбасі та у Криму. Наразі це головне. Також за наявної ситуації важливо розуміти те, що Росія, приєднавшись до двох конвенцій — про боротьбу з фінансуванням тероризму та про ліквідацію всіх форм расової дискримінації — фактично визнала юрисдикцію суду ООН. Але навіть це не є стовідсотковою гарантією її згоди на участь у судовому процесі. Тим більше враховуючи, щоКремль вважає територію Криму невід’ємною частиною самої Російської Федерації, а не просто спірною територією/територією замороженого конфлікту. Водночас реальність полягає в тому, що міжнародна спільнота де-юре вважає Крим територією України. І востаннє це було засвідчено у прийнятій торік у грудні резолюції Генасамблеї ООН, в якій Крим визнано українською територією, тимчасово окупованою Росією, а сама Росія визнана окупантом.
Add a comment...

Post has attachment
Wait while more posts are being loaded